Мистецтво бачити і чути тишу

Учора в Києві митці говорили про тишу. Не змовляючись, в один і той самий час художниця Олена Журавель в Українському фонді культури відкривала власну виставку «Вогні тиші», а в Національній спілці письменників Віталій Борисполець презентував власну книгу верлібрів «Тлумачення тиші».

Ідею експозиція «Вогні тиші» легко «впізнати» у динаміці та кольорах представлених робіт: авторка прагне синтезувати образотворче мистецтво, спів, танець. Самодостатні жанри в сюжетах Олени Журавель співіснують гармонійно і рівноправно — рухи творяться мазками, а мазки рухаються у заданій траєкторії. А ще ця виставка є таким собі перехідним місточком до іншого, масштабнішого, проекту, що називатиметься Центр духовного мистецтва «Вогні тиші», в якому проходитимуть музично–творчі вечори, уроки Тиші, заняття з музики, хореографії, образотворчого мистецтва...

Віталій Борисполець до тиші поставився з дослідницької точки зору, виявивши бажання проаналізувати безмежні можливості цього, можливо, не надто притаманного сучасному мистецтву поняття. «Тлумаченням тиші» називається книга, до якої увійшли поезії Бориспольця. Більшість верлібрів автора відомі далеко за межами України — його твори друкувалися у 36 країнах світу. Літературний критик Фелікс Інгольд (Швейцарія) у тижневику «Цюріх» (1996 р.) відзначив Віталія Бориспольця званням одного із кращих пострадянських поетів–модерністів кінця ХХ ст. А режисер Роман Віктюк висловив бажання перенести на сцену історію, описану в попередній книзі автора «Платний пляж на Стіксі», і зараз працює над цією рок–оперою.