Афоризм про те, що без минулого не буде майбутнього, всі ми, як правило, розуміємо на рівні дат, подій, детальних історичних хронік. Прямуючи сьогоденням, хиткою кладкою між тим, що було, і тим, що буде, проводимо кволенькі паралелі і з подивом та апатією відзначаємо, що таки дійсно, коли б знати, де стелити солому (хоча це ж стільки її в масштабах країни потрібно!) , то регулярні падіння були б, принаймні, не такі травматичні. Дієвості цьому афоризмові, як на мене, додало б розуміння, що історію творять особистості. А тому слухати треба, насамперед, їх, причетних до епохи, а вже потім — високорозумних істориків, за скрупульозністю яких годі шукати навіть проблиску тогочасних емоцій. >>