Не бійтесь. Уже нічого не бійтесь

10:21, 25.11.2018
Не бійтесь. Уже нічого не бійтесь

Меморіал Голодомору (фото: Віктор Ющенко / Facebook)

Вони вже тут.
Вони довго йшли.
Мільйони. Мільйони наших дідів, батьків, братів і сестер.

 

Рушили з неба їхні вози. Певно, хвилюються мами, щоб не забути ані найменшого - того рідного, найдорожчого, який знайшов свій спокій і тихо заснув на руках у Господа.

 

85 років іде за цим небом їхній Чумацький шлях - три, п'ять, сім, вісім чи то десять мільйонів невинних людей, сотні тисяч родів, вимерлих сіл, невідспіваних душ, закатованих, замордованих, непохованих доль.
Вони хочуть додому.
Вони бачать ці вогники.
Вони вірять нам.
Бо ми - це їхнє непрожите життя.

 

У моїй долоні – колосок пшениці.
Якби я міг простягти цей колосок маленькому хлопчику, який помер від голоду 33-го року біля поля у селі Крути на Чернігівщині. Маленькій дівчинці в селі Віленька на Житомирщині. Жінці в селі Красногірка на Одещині. Чоловікові в селі Теплівка на Полтавщині.

 

До болю і до щему в серці я хотів би цей колосок подати і своєму дідові Іванові, який помер від великого голоду разом зі своєю великою родиною в 1932 році.

 

Дорогий український народе!

 

Ми - разом. Сьогодні Україна і світове українство розпочинають вшанування 85-х роковин найстрашнішої катастрофи - Голодомору 1932-1933 років.
Поминаємо кожну душу, кожну жертву, кожного мученика.
Досі не знаємо всього масштабу цієї трагедії.
Поволі - з пам'яті людей, з тих таємних архівів, з тих диявольських "окремих папок" - з'являється її смертельний лик.

 

"Я це все пам'ятаю, я опухла від голоду, братик ще більше. Він вмирав, з його опухлого тіла точилася рідина. Я сиділа поруч, він скрипів зубами і просив огірочок. Він помер. Його завернули в ковдру, колір цієї ковдри досі у моїй пам'яті". Це - спогад Ганни Неласої, народженої в Луганській області. Ця жінка переборола страх і залишила своє свідчення.

 

"Конфіскаторів ніщо не зупинило - ні біль дітей, ні їхня кількість. Приходили ще і ще, все забирали. Гірше фашистів". Це - Нонна Червева з Горлівки.
З листа Реви Миколи Антоновича з Хилівки Полтавської області до Йосифа Сталіна: "Сотни тысяч людей умерло от голода и все на глазах коммунистов, которые ездили через наши трупы и нагло хваля жизнь".
Миколу Реву засудили до 6 років ув'язнення за цей лист.

 

З листа Кагановича до Сталіна: "Я целиком и полностью согласен с вашей оценкой положения дел на Украине. Теория, что мы, украинцы, невинно пострадавшие, создает солидарность и гнилую круговую поруку. Я считаю, что наступил момент призвать организацию к решительному перелому"

 

Переламати хотіли всіх!

 

Проти нас ішло зло. Його ймення - геноцид. Свідома, спланована і втілена спроба упокорення нації.
Його організатор і виконавець - тоталітарний комуністичний режим. Це - головний убивця. Звиродніла зграя не мала жалю до жодного народу, кожну поневолену націю залили криваві ріки.
На нашій землі Сталін - за добре продуманим планом - обрав жертвою українське селянство як ядро, як основу, як опору народу.

 

"Без крестьянской армии не бывает и не может быть мощного национального движения. Национальный вопрос есть по сути дела вопрос крестьянский". У цій фразі Сталіна - відповідь на те, чому померли мільйони українців.

 

Терор був розгорнутий планомірно і послідовно. У 1932-33роках у Кремлі відбулося 69 засідань Політбюро ЦК, на яких тільки по прямій постановці розглянуто 270 питань про Україну.
Вони працювали не покладаючи рук. У пік Голодомору в Україні щодоби помирало 25 тисяч людей.
Ми маємо знати кожен факт, кожен наказ, кожне ім'я - від жертви до вбивць. Пошук правди не спинити, він не зупиниться.

 

Спочатку конфіскували продовольство. Потім військами оточили територію України і Кубані. Третину наших сіл занесли на "чорні дошки", їх перетворили на гетто голоду - задовго до Гітлера. Увесь урожай масово йшов за кордон, зерно, яке могло врятувати мільйони, переробляли на горілку. Шансу не було. Люди почали їсти трупи.

 

Голодомор - не просто біль і рана.Це - чорна діра нашої історії, яка могла безповоротно поглинути не тільки Україну, але й будь-яку найменшу надію на життя.

 

Я прошу, щоб сьогодні ми згадали всіх.

 

Словом і молитвою прошу згадати наш державний провід, який 100 років тому проголосив і утвердив незалежність. Вони стали першою жертвою. З 800 членів Центральної Ради ліквідовані майже всі.

 

Я згадую розтерзаних, покалічених, принижених Твоїх поетів, мій народе. На цих майданах вони чули золотий гомін волі. Їм вирвали серце.

Я згадую Твою національну творчу, наукову, медичну і технічну інтелігенцію, яка опинилася в центрі масових арештів і систематичного терору. Їм щедро відвели квоту для смерті.

Я згадую наші знищені церкви і духовенство. Їх руйнували безжально, щоб добратися до самої душі і її віри.

 

Я згадую колосальні і немислимі жертви воєн. Цей смерч був здатен покласти нам край.
Тоталітаризм і більшовизм перервав в Україні історичний зв'язок - історичний зв'язок поколінь, духу, пам'яті, нашої ментальності, культури і нашої мови.

 

Посеред пошматованого і, по суті, підміненого народу був посіяний страх, чиє жниво збираємо і досі.
Звідси, від цього безконечного страху походять наші нинішні політичні і суспільні хвороби, боязнь повернутися до національного кореня, бо причетність до нього була причиною смерті мільйонів людей. Звідси походить наш важкий і складний шлях один до одного, до порозуміння і, власне кажучи, до єднання.
Злочини більшовизму і сталінізму тотожні злочинам нацизму і гітлеризму. Їхня природа - одна: людиноненависництво.

 

Усім нинішнім апологетам сталінізму я кажу прямо і твердо - ваші спроби приречені, виправдання не має і не буде, покайтеся за свій гріх! Це ваша моральна відповідальність перед країною і нацією.

 

Наша трагедія - це застереження для всіх націй світу.

 

Я дякую всім парламентаріям та урядам, які підтримали нас. Це - вияв солідарності, який Україна ніколи не забуде.

 

Історична справедливість, безумовно,настане.
Моє сьогоднішнє слово - не реквієм.
Моє слово - це гімн українському народові, чия сила незнищенна. Він переміг смерть.
Супроти загрози тотального знищення - ми вистояли. Український народ переміг, бо перемогла його державність, постала його держава.

 

Ми вистояли завдяки мільйонам чесних людей, які не лише воювали за Україну, але й будували її своєю великою і щоденною працею.
Ми вистояли, бо воля, правда і життя творилися всіма - Донецьком і Львовом, Луганськом і Ужгородом, Севастополем і Одесою, Харковом і Тернополем, Полтавою і Луцьком, Дніпропетровськом та Івано-Франківськом, Сімферополем і Черніговом, Києвом і всією Україною.

 

Ми перемогли у вирішальній битві зі злом.
Сьогодні ми повинні перемогти у вирішальній справі - повернути Україні саму себе.
Наша найвища місія - відродження нації як єдиного, здорового і життєствердного організму, який охоплює весь український народ без різниці поглядів, регіонального походження чи віри.

 

Це - не поминальна хода.
Це - воскресіння нашої пам'яті, очищення від лжі і скверни. Це - чиста і чесна праця, тільки вона допоможе навести справедливий національний і життєвий лад в Україні.

 

Ми мусимо ретельно віднайти і зберегти знання про кожну жертву Великого голоду.
Ми маємо утвердити великий суспільний діалог пам'яті і, водночас, діалог перспективи - бо треба йти вперед, жити повноцінним життям великої сучасної європейської держави, діяти і прагнути до справжнього порозуміння.

 

Так ми утвердимо своє майбутнє, свій новий демократичний Основний закон, свою свободу, своє право, свою любов одне до одного, до рідної мови, рідної землі і нашої соборної долі.

 

Я висловлюю вдячність усім державам, які законодавчо і політично визнали Голодомор актом геноциду проти українства.
Я прошу в Господа дати нам силу, щоб повернутися до самих себе.

 

Вони дуже довго йшли.
Мільйони, мільйони, мільйони нас.
Це - не сльози.
Це посміхається маленький хлопчик на руках у Всевишнього.

 

Мене обпікає цей колосок пшениці. Крізь час я відчуваю, як тягнуться до нього душі наших братів і сестер. Я відчуваю тепло цього доторку.

 

Не бійтесь. Вже нічого не бійтесь. За вами, убієнними в голодоморах, сьогодні постав увесь ваш народ і ваша держава.

 

Ми зупиняємо час на мить.
І в цю мить вас слухає Господь. 

  • Затишшя

    Затишшя також потрібне.
    Ще кажуть: либонь, перед бурею... >>

  • У бабці був кіт і пенсія, яку кіт наплакав

    «Індексація пенсій буде! А разом із нею — і нова стратегія зро­стання пенсій. Ініціатива полягає у планомірному підвищенні виплат — уже до 2023 р. розмір середньої пенсії зросте на 1200 грн!» — запевнила колишній міністр соцполітики О. Соколова. >>

  • Хто ж автор «Слова про похід Ігоря»,

    Хто ж автор «Слова про похід Ігоря»? Відповідь — у моїй щойно виданій книжці «Слово про антського короля Божа». Ходина, як довільно називають його деякі дослідники, не вказав ні свого імені, ні прізвища з тієї ж причини, що й автор «Історії Русів», який остерігався розправи від царських слуг. >>