Симон Петлюра вбитий у Парижі 94 роки тому

Голова Директорії, головний отаман військ УНР Симон Петлюра був розстріляний Самуїлом Шварцбардом на розі вулиці Расін та бульвару Сен-Мішель у Парижі 94 роки тому - 25 травня 1926 року о другій годині дня.

Отаман зупинився біля книгарні та роздивлявся книжки. Пересвідчившись, що перед ним саме Петлюра, Шварцбард випустив у нього сім куль. Свідки вбивства заходилися бити вбивцю, доки не втрутився поліцейський та не відвів нападника до дільниці. Петлюру ж якнайшвидше переправили до найближчої лікарні «Шаріте», але врятувати не змогли.

Про День пам’яті Симона Петлюри нагадує «Україна молода» в понеділок, 25 травня 2020 року.

Пам’ять Симона Петлюри традиційно вшанувало Посольство України у Франції.

«25 травня, як завжди в цей день, ми вшанували пам'ять Симона Петлюри, видатного державного діяча української історії, голови Директорії УНР та головного отамана військ УНР, - повідомили на сторінці Посольстві у Facebook.-25 травня 1926 р. він загинув від ворожої кулі в Парижі, на вулиці Расін, і був похований на цвинтарі Монпарнас. Через карантинні обмеження, що тривають ще в Паризькому регіоні, церемонія відбулася камерно».

                                               Фото посольства України у Франції. 

У церемонії на паризькому цвинтарі Монпарнас в умовах карантинних обмежень взяли участь Надзвичайний і Повноважний Посол України у Франції Олег Шамшур і директор Української бібліотеки ім. Симона Петлюри в Парижі Ярослава Йосипишин.

Український інститут національної пам’яті згадав про історичну постать Симона Петлюри за кілька днів до роковин – з нагоди Дня героїв, який в Україні відзначають 23 травня.

«Справа здобуття української держави – це справа цілої нації української, а не якогось класу чи партії», нагадують слова СимонаПетлюри в УІНП.

«Україна молода» підібрала до вашої уваги десять найцікавіших фактів про Симона Петлюру:

1. У Симона Петлюри було 8 сестер і братів. Доля більшості з них склалася трагічно. Племінник Петлюри Степан Скрипник (Мстислав) став першим Патріархом Київським і всієї України.

2. Був досвідченим журналістом: ще у 1902 році на Кубані молодий Петлюра почав писати статті для газет. Мав такі псевдоніми і криптоніми: В. Марченко, В. Салевський, Г. Рокитний, О. Ряст, Святослав Таток, Зілот, СТ., Симон, С. Торнтон.

3. Кохання. 1909-го (за іншими свідченнями, 1911-го) оселився в Москві. На вечірці українського земляцтва познайомився з полтавкою, студенткою Московського університету Ольгою Більською. З 1910 року жили в цивільному шлюбі (1915-го зареєстрували). В 1911 році народилась донька Леся. У Москві працював бухгалтером у транспортному товаристві “Росія”, видавав на кошти української громади журнал “Украинская жизнь”. Михайло Грушевський так оцінив цей факт: Симон Петлюра “внаслідок організації журналу “Украинская Жизнь” є визнаний політичний лідер не тільки в українців Москви, Росії, але й Світу…”.

4. Перший український Міністр оборони. Очільник Генерального секретарства військових справ спрямував головні сили на українізацію військових частин, створення українських збройних сил. 18 грудня 1917 року на протест проти рішення Центральної ради піти на укладання Берестейського миру Петлюра вийшов з уряду. Після відставки організував Гайдамацький Кіш Слобідської України (поділявся на чорних і червоних гайдамаків). У січні–лютому 1918 року вони разом із Січовими стрільцями відіграли вирішальну роль у боях за Київ і придушенні більшовицького заколоту на заводі “Арсенал”.

5. Перебував у опозиції до Павла Скоропадського, налагодив антигетьманське підпілля. 27 липня Петлюру заарештували за звинуваченням у підготовці протиурядового заколоту. Майже 4 місяці утримували в Лук’янівській тюрмі. 13 листопада звільнений. Виїхав до Білої Церкви, звідки керував антигетьманським повстанням Директорії УНР (у Білій Церкві тоді дислокувався загін Січових стрільців Євгена Коновальця).

6. У травні 1919 року Симон Петлюра очолив Директорію. У важких внутрішніх і зовнішніх умовах 10 місяців він очолював збройну боротьбу Армії УНР проти червоної та білої Росії. За цих обставин багато уваги приділяв переговорам із представниками Антанти, Румунії, Польщі. Після укладення Варшавського договору з Польщею українські війська разом із польською армією повели наступ на більшовиків і 7 травня 1920 року здобули Київ. У жовтні 1920-го Польща уклала перемир’я з радянською Росією, війська УНР, які в листопаді 1920 року перейшли Збруч, були інтерновані.

7. Російська пропаганда активно звинувачувала Петлюру у єврейських погромах. Справді, у той час відбулися численні криваві погроми євреїв. Їх вершили війська Антона Денікіна, червоноармійці, різні грабіжники та анархістські загони. Тоді як Симон Петлюра як верховний головнокомандувач українського війська видав наказ арештувати та віддати під трибунал усіх вояків, що підбурювали до погромів. Спалахи антисемітизму нейтралізували.

8. В еміграції змушений був постійно переховуватися. Під псевдо Полтавченко перебрався до  Варшави. Після того, як виявилися спроби інфільтрації більшовицьких агентів до українських еміграційних осередків, Петлюра 1923 року з паспортом на прізвище Степана Могили через Будапешт (Угорщина), Відень (Австрія) та Женеву (Швейцарія) восени 1924 дістався Франції (згодом до нього приєдналися дружина й донька).

9. Прибуття Петлюри до Парижа суттєво пожвавило еміграційний політикум. Для його згуртування 1925 року створили тижневик “Тризуб”. Для Петлюри паризький період позначений активною публіцистичною діяльністю: друкує багато статей на теми громадсько-політичного, культурного життя, національного визволення України, роздуми про Українську революцію, консолідацію політичної еміграції.

10. Симон Петлюра, політик, літератор і журналіст, ніколи не писав про себе – ні спогадів, ні записок. Його особисте життя досі залишається таємницею.

ДОВІДКА «УМ»

Симон Петлюра

1879, 22 травня – народився у Полтаві в родині міщан з давнім козацьким корінням.

1902 – публікується в «Літературно-науковому віснику», закордонних виданнях РУП «Добра новина», «Праця».1903 – заарештований за політичну діяльність, у 1904-му звільнений під грошову заставу, яку вніс батько, продавши останню десятину лісу.

1908 – переїхав до Петербурга, працював бухгалтером в транспортому товаристві. Вирушив до Москви, де готував до друку журнал «Украинская жизнь».

1917 – на першому військовому з’їзді обраний головою Українського Генерального Військового Комітету, згодом – Генеральним Секретарем військових справ.

1918 – став членом, а згодом головою Директорії УНР.

1920, листопад – виїхав на еміграціюдо Польщі, керував діяльністю екзильного уряду, заснував тижневик «Тризуб».

Під час Української революції 1917-1921 років – голова Українського Генерального Військового Комітету, Генеральний Секретар військових справ, творець Гайдамацького коша Слобідської України, Голова Директорії Української Народної Республіки та Головний отаман Військ і Флоту УНР.

Після революції, на еміграції очолює Державний Центр УНР в екзилі: протидіє більшовикам на міжнародній арені, намагається зберегти українські державні установи та військо, об’єднати українську еміграцію довкола продовження боротьби та заручитися підтримкою західних урядів.

Жив у Парижі з жовтня 1924 року. Там він організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов’язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР.

Убитий 25 травня 1926 року радянським агентом Самуїлом Шварцбардом у Парижі. Попри масштабну кампанію із дискредитації Симона Петлюри, його ім’я для багатьох українців залишилося символом нескореності та боротьби за незалежність України.

Сам Шварцбард у перших свідченнях французькій поліції розповідав, ніби лише чув про погроми від одновірців, коли в 1917 році їздив спільно з французькою військовою місією з Петрограду до Одеси.

Існує дві версії того, кому було вигідне вбивство Петлюри. Згідно з першою, це справа рук Москви, аби знешкодити небезпечну для себе політичну постать. Визнаний лідер українського національно-визвольного руху, керівник Директорії УНР був для них більшою загрозою, аніж популярні в Росії білі генерали. Тим більше, що до влади у Польщі повернувся Юзеф Пілсудський – союзник Петлюри у 1920 році.

Другою версією був акт помсти єврея-одинака.18 жовтня 1927 року вбивця постав перед судом, який тривав вісім днів. Зрештою, вісьмома голосами проти чотирьох Самуїл Шварцбард був виправданий і звільнений в залі суду. Наступного року він виїхав у Південну Африку, де й помер в 1938 році. Лише багато років потому, на початку 1990-х, в оприлюднених архівних матеріалах був виявлений лист Лаврентія Берії від 11 серпня 1930 року, в якому той відзначає роль ГПУ у підготовці замаху на Петлюру.

Заплямувавши ім’я Симона Петлюри та скомпрометувавши його близьких соратників і прихильників, більшовики фізично усунули одного зі своїх найбільших ворогів, позбавивши українську політичну еміграцію очільника; домоглися руками третіх осіб показової політичної дискредитації українського національно-визвольного руху 1917–1921 рр., звинувачуючи цей рух у всіх антиєврейських акціях часів громадянської війни.