Художниця Торчинського історико-краєзнавчого музею створює біографічні портрети, які «розповідають» про життя загиблих захисників.
Коли на портреті усміхненого Руслана Вознюка, окрім нагород і військової атрибутики, бачиш його улюбленого собаку та власноруч викопаний ставок, біль утрати стає ще гострішим.
Війна забирає від нас не просто людей, а цілий світ, який без них автоматично стає порожнім.
На думку художниці Ніни Фесенко, подібних картин з початку війни в Україні вже створено немало.
Але ідея нанести на полотно ще й елементи з біографії земляків-героїв була реалізована, без сумніву, вперше.
Аби коротку біографію воїнів передати мовою образотворчого мистецтва, співробітники музею зустрічалися з їхніми близькими.
Кажуть, спочатку родини загиблих на контакт ішли неохоче, оскільки їм ще надто болять незагоєні рани.
Але після появи перших портретів усі зрозуміли важливість започаткованого проєкту і навіть передали до музею особисті речі військових.
У підсумку було створено не лише експозицію, а й науковий архів, який назавжди зберігатиме інформацію про черговий російський терор на теренах України.
На жаль, роботу пані Ніни ще не завершено, оскільки війна триває далі. Наразі в її колекції вже є 21 портрет. Фотографії ще чотирьох земляків-героїв доповнюють експозицію, але поки що не відображені на полотні.
Найбільше художниця мріє про те, аби на цьому її робота й завершилася, оскільки кожну історію загиблих пропускає через власне серце.
«Морально це дуже важко, — каже вона. — Коли ми зустрічалися з родинами, то не могли ті зустрічі завершити. Слухали годину, другу, а то й довше. У них сльози і у нас сльози. Кожен з хлопців став мені рідним. Вони для мене всі живі. Коли приходжу на роботу, то вітаюся з ними, розмовляю, жартую».
На кожній картині є улюблена квітка військового, бригадні прапори та емблеми, бойові нагороди і меморіальні дошки, що були відкриті на їхню честь. Внизу — символічна мережка з дубового листя та калини в чорно-червоному кольорі.
Решта — символічні спомини про хлопців, які розкривають їхні уподобання та характер. Скажімо, на портреті Павла Синов'ята зображено шахи і тенісну ракетку, бо він дуже захоплювався спортом.
Наймолодший герой, Володя Рабчевський (йому назавжди лишилося трохи за двадцять), буквально горів військовою справою і багато вчився.
Отож резонно бачити на портреті юного бійця логотипи навчальних закладів. Є тут і зворушливо-романтичні зображення.
Образ Миколи Гайдая прикрашає копія татуювання з написом «Киць, я завжди поруч». Ці слова він часто повторював своїй коханій дружині, яка залишила їх собі у формі тату.
Загалом цю виставку створено так, аби її можна було легко продемонструвати в Будинках культури чи школах.
«На ній будуть виховуватися наші діти, — каже директорка музею Алла Сахнюк. — Уже зараз до нас приїжджають учителі, адже тут скрупульозно зібрано всю інформацію про героїв. Є відомості про військові частини, де вони служили, і відзнаки, якими були нагороджені».
Не виключено, що ця дослідницька робота в недалекому майбутньому буде видана ще й у паперовому форматі.
