Ця резонансна подія сталася за два роки до проголошення суверенітету України, коли територією Радянського Союзу хоча й почав несміло «бродити привид» незалежності, але каральні органи почувалися ще достатньо бадьоро, аби скрутити шию новоявленим «самостійникам». Саме в той час група прикарпатських вільнодумців у складі Надії Стасів, Романа Круцика, Ігоря Андрухіва, Романа Гладиша та Володимира Ковальчука задумала кинути привселюдний виклик системі. До них приєдналися заступник голови культурно-наукового товариства «Рух» Ярослав Шевчук та Ігор Попович. Їм хотілося, аби народ пробуджувався швидше. Нагода випала 14 травня, коли в селі Воскресінці Коломийського району тодішня влада організувала відкриття пам'ятника Тарасу Шевченку. Людей зібралося на мітинг зо п'ять тисяч. Підняти синьо-жовтий прапор над натовпом «змовники» довірили тоді 24-річному працівникові івано-франківського закритого підприємства «Позитрон», що належало військово-промисловому комплексу, Володимиру Ковальчуку.

Приводом до написання цих рядків — «Шануйте повій!» — стала книга канадського журналіста чеського походження Віктора Маларека «Наташі», перекладена з англійської Віктором Морозовим. Це видання є благодійним проектом Mіжнародної організації «Український освітній центр реформ»; книга присвячена питанням сучасної секс-торгівлі й поширюється безплатно жіночими центрами й громадами, щоб дати інформацію про стан справ і мінімізувати число жертв брудної жахливої індустрії, яка, здається, тим пишніше процвітає, чим більше приймається документів про права людини, зокрема права жінок.

Прем'єру «Коду да Вінчі» ми з подругою, як справжні «кодомани», подивилися у день старту довгоочікуваної картини в Україні. Причому не без зусиль з боку подруги, яка напередодні купила квитки на останній сеанс. Дістався лише другий ряд — усі інші місця зарезервували інші шанувальники творчості Дена Брауна, які виявилися меткішими за нас. Причому як вони це зробили, і досі залишається загадкою. Оскільки за два дні до старту картини квитки ще не продавали — касири казали, що поки не знають розкладу сеансів. Дивитися картину, ледь не втикаючись носом в екран, для людини з нормальним зором зовсім не комфортно. Але про те, щоб перечекати цей масовий психоз і піти на «Код да Вінчі» пізніше, навіть не йшлося — ну не терпілося нам, і все тут!

Днями у Чернігові зроблено хорошу справу — відкрито обласний соціальний центр матері та дитини «Батьки й дитина разом». Тут зможуть жити зі своїми малюками молоді мами, які через побутові та матеріальні проблеми збиралися відмовитися від немовлят. У центрі жінок забезпечуватимуть усім необхідним — житимуть малюки та матусі в комфортних умовах, доки період кризи у їхньому житті не мине, — це щонайменше півтора року. Директор обласного центру Світлана Васильєва певна, що психологічні проблеми, відсутність житла та підтримки сім’ї стають головними причинами відмови матері від дитини. Тим більше, якщо вона надто молода. Статистика свідчить: із загальної кількості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (а це майже 100 тисяч, відповідно до статистичних даних в Україні), 12—15 тисяч дітей — це ті, чиї батьки відмовилися від них при народженні. Більшість батьків, які відмовляються від своїх дітей, — неповнолітні. Лише минулого року українки не забрали з пологових будинків додому 1 200 немовлят.

Відтепер 8-річний Іванко Остапенко з Полтавщини завдячуватиме своїм життям юній сусідці — учениці 7-А класу Великобагачанської середньої школи Тетяні Пушкарьовій. Адже дівчинка, не розгубившись, врятувала життя малому, який тонув у ставку. Іван того дня з друзями рибалив на одному з численних ставків села Бутова Долина.

Принаймні 300 дітей-сиріт із Києва вже знають, у якому наряді підуть на випускний бал — днями вони отримали вечірні сукні та костюми до найважливішого шкільного свята, кошти на які виділила київська влада у рамках програми «Турбота». Цьогорічні випускники столичних інтернатів (серед них — також курсанти-сироти з Київського військового ліцею імені Івана Богуна) свою святкову вдяганку — сукні, костюми та взуття — несли додому просто з мерії, де для юнаків та дівчат влаштували святковий прийом — із концертом та накритим столом. Київська влада цьогоріч на придбання костюмів виділила 130 тисяч гривень — свій наряд, до речі, отримають усі столичні випускники-сироти.

Із травня цього року тарифи на житлово-комунальні послуги змiнюються. Звісно ж, малозабезпечені українці, які отримували субсидії, переймаються цими нововведеннями. Однак, повідомили «УМ» у прес-службі Мінпраці, у зв'язку з підвищенням тарифів відбудеться перегляд і розмірів житлових субсидій — їх теж будуть підвищувати.

Талановиті сироти та діти з малозабезпечених сімей почасти не мають можливості отримати хорошу освіту, розвивати свої таланти. Однак існують все ж добродії, які допомагають здійснити мрію незахищених дітлахів. Одним із таких меценатів є культурно-мистецький благодійний фонд «Надія—Молодість—Майбутнє», який уже втретє проводив Всеукраїнський фестиваль дитячої та юнацької творчості «Звичайне диво». Переможці цього фестивалю (а їх, до речі, було четверо) тепер учитимуться у найкращих вищих навчальних закладах України й отримуватимуть щомісячну стипендію упродовж усього терміну навчання у розмірі 150 гривень — такий подарунок підготували організатори. «Ідея такого фестивалю виникла тому, що однією з проблем сьогодення є фінансова неспроможність обдарованої молоді самореалізуватися та отримати професійну освіту, — каже президент фонду Надія Курляк. — Тому завдання фестивалю: пошук талановитих дітей-сиріт та дітей із малозабезпечених сімей і надання їм фінансової підтримки».

Горе прийшло в сім'ю Сидоренків 26 березня. Кабінка ліфта стала причиною загибелі 7-місячного Дениска. Мало не стала інвалідом його 19-річна мати, яка майже три години провисіла в шахті ліфта. Минуло більш нiж місяць, біль від втрати сина, онука не зник, але бабуся хлопчика, Руслана Миколаївна, погодилася поспілкуватися з кореспондентом «УМ» в надії на те, що публікація статті проб’є ту стіну байдужості з боку місцевих органів влади, якою вона вiдгородилася вiд родини після трагедії. І що це допоможе знайти винних.

У Міністерстві юстиції працюють над законопроектом, який має чітко визначити юридичний статус державних свят, а також окреслити, які саме свята можуть претендувати на цей високий статус. Як розповів Сергій Головатий, державними або національними є визначальні для народу та держави свята. У ці дні офіційні установи підіймають державний прапор, депутати і Президент беруть участь в урочистих заходах.