Навесні минулого року інформаційний простір України сколихнула новина, що тривалий час не давала спокою вітчизняним любителям хокею. Керівництво київського клубу «Будівельник» заявило про створення хокейної команди, яка планувала одразу влитися до російської КХЛ — другої за силою ліги світу. У творців грандіозного проекту, який охрестили «спасінням українського хокею», все було ніби «на мазі»: підписаний договір про співпрацю з Континентальною хокейною лігою, тренер — відомий чех Йозеф Яндач, готові контракти, черга охочих одягнути форму нового клубу, сайт, домовленість із директором київського Палацу спорту про реконструкцію льодової арени коштом приватного інвестора (а реальним власником «Будівельника» називають олігарха Ігоря Коломойського).

До розв’язки першої в сезоні гонки «Гранд–туру» ще далеко. Попереду — половина дистанції, більша частина з якої проляже гірськими дорогами. Зазвичай в Італійських Альпах визначається власник рожевої майки лідера. Мабуть, тому перед виснажливими сходженнями на Монте Дзонколан, Валь–ді–Фассу та Сестрієре організатори «Туру» дали можливість гонщикам чи не востаннє «вдихнути на повні груди», відправивши на рівнинну «прогулянку» узбережжям Адріатичного моря.

Настільний теніс уже давно вважається «вотчиною» КНР. Непохитність позицій китайські майстри малої ракетки підтвердили на особистому чемпіонаті світу, що минулими вихідними завершився в Роттердамі: представники Піднебесної стали чемпіонами в усіх дисциплінах. До того ж у трьох із п’яти фіналів грали суто китайці. Лише в чоловічому матчі за «золото» опонувати господарям Олімпіади–2008 вийшов відомий німецький тенісист Тімо Болл, а у поєдинку змішаних пар — японський дует.

Кажуть, кожен хороший солдат мріє стати генералом. Думається, що й більшість гросмейстерів сплять і бачать себе чемпіонами світу. Проте якщо генеральських посад у світі багато, то чемпіонська корона у шахістів — одна. І належить вона Вішванатану Ананду. Здобувши титул у 2007 році, індус двічі захищав його від зазіхань претендентів. У 2008–му Ананд відбив наступ росіянина Володимира Крамника, а минулого року розібрався з болгарином Веселином Топаловим. Новий матч за звання шахіста номер один запланований на травень 2012 року.

Місто Південне, або, в офіційних документах — Южне, розташоване за 33 км від Одеси, з’явилося на карті України зовсім недавно. Селище біля нового порту та припортового заводу постало 1978 року, статус міста отримало з 1993–го. За короткий час на березі Чорного моря виросло «позитивне містечко з привітними людьми та морем квітів». «Навіть не віриться, що ти — в Україні», — так описала тутешні краї 29–річна волейболістка Яна Журовська, яку після гіркого розлучення з «Галичанкою» «пригріли» в южненському «Хіміку».

Досвідчена спортсменка, пройшовши школу турецького, французького та італійського чемпіонатів, виявилася непотрібна клубові, якому віддала сім років своєї кар’єри. Водночас універсальна волейболістка стала в нагоді «Хіміку». І нова команда після двох років виступів в українській суперлізі примудрилася здобути чемпіонський титул.

У відвертій розмові з «УМ» Яна розповіла про хитросплетіння своєї кар’єри, сімейне життя та плани на перспективу.

«Конкуренції немає і не передбачається, а саме вона — двигун прогресу», — доволі категорично відповіла кореспондентові «УМ» головний тренер української збірної Марина Амірханова, пояснюючи посередній виступ наших співвітчизників на чемпіонаті світу, який минулої неділі закінчився у Москві. Антон Ковалевський на своєму шостому ЧС повторив кращий у кар’єрі результат — 16–та позиція. Для Ірини Мовчан її п’ятий світовий форум виявився найвдалішим — але 23–та позиція. Погодьтеся, для країни, яка виховала Оксану Баюл, Віктора Петренка, В’ячеслава Загорднюка, Олену Ляшенко, — результат більш ніж скромний. А найвище в підсумковому протоколі поміж представників України піднялися дебютанти «мундіалю» — танцювальний дует юної Шивон Хекен–Кенеді та досвідченого Олександра Шакалова, колишня американка та екс–узбекистанець.

Позавчора на забитому під зав’язку «Камп Ноу» відбулося останнє з чотирьох побачень «Барселони» та «Реалу» за 18 днів квітня–травня. Цього разу — у повторному півфіналі Ліги чемпіонів. Якщо скористатися шаховою«бухгалтерією», то результат їхньої чотирисерійної битви — 2:2. Дві нічиї, перемога та поразка — такий доробок кожного з учасників «ель класико».

Якщо в хокеї на льоду проведення чемпіонату світу наприкінці квітня–на початку травня — річ звична, то для фігуристів змагатися за світову корону в час, коли цвітуть сади, — явище нехарактерне. Проте від вибриків долі, чи стихії, ніхто не застрахований. 101–й за ліком чемпіонат світу з фігурного катання ще в березні мав пройти в Токіо. Але через техногенну катастрофу на атомній електростанції, до якої призвів потужний землетрус із руйнівним цунамі, світову першість перенесли до Москви на кінець квітня.

На початку весни, немов у калейдоскопі, змінювалися декорації на спортивних аренах Старого світу. Свої «вистави» «зіграли» лучники, борці, важкоатлети, дзюдоїсти. Щоправда, сценарії цих постановок у виконанні українців особливою різноманітністю не відзначалися. Практично з кожного тренерського штабу лунали схожі фрази: «Чемпіонат Європи — це етап підготовки до ліцензійного чемпіонату світу». Тож очікувати «медалепаду» від наших дзюдоїстів, які минулого тижня змагалися на ЧЄ в Туреччині, було марно. Власне, в активі українців — лише одна індивідуальна нагорода, здобута Георгієм Зантараєю. Не віддавши суперникам жодного очка, киянин із третьої спроби підкорив найвищу континентальну висоту. «Це плоди моєї щоденної кропіткої роботи, — розповів «УМ» найкращий дзюдоїст турніру. — Я хочу перемагати красиво, зазвичай достроково, тому й не віддав суперникові жодного бала. Власне, такий у мене стиль боротьби».