«Низький рейтинг» серед народу тогочасних політичних лідерів (князів) став, можливо, однією з основних причин монголо–татарського бліцкригу на українських землях у ХІІІ столітті. У травні 1223 року на річці Калці (нині Кальміус на Донеччині) відбулася перша проба сил княжих дружин Київської Русі з ордами Чингісхана. Залишки розбитого вщент об’єднаного русько–половецького війська монголи розчавили, накривши дошками з возів і пройшовшись по них кіннотою. Проте це була лише розвідка, а для князів — попередження. 16 років войовничі кочівники не з’являлися на землях України. Утім політична еліта належних висновків не зробила. Як писав Михайло Грушевський, «князівсько–дружинний режим важким тягарем лежав на народній масі». Коли ж у 1239—40 рр. східний вітер приніс на землі Київської Русі тьми хана Батия, а «руські князі розтікалися куди видко», багато громад пішли назустріч татарській грозі: піддалися добровільно загарбникам і за те були помилувані.

Два тижні тому міський голова Роман Заставний вжив на прес–конференції винесений у заголовок вислів в образному, так би мовити, значенні. Втім не виключено, що він передбачав чи й знав, що його чекає незабаром. Уже цього тижня обласний центр знову почав потопати у смітті, оскільки група мешканців сусіднього з головним тернопільським сміттєзвалищем села Малашівці знову вкотре перекрила туди в’їзд для сміттєвозів. У місцевому політикумі вже мало хто сумнівається, що продовження сміттєвої війни має політичну складову й пов’язане з новопризначеними місцевими виборами. Адже сміттєва карта залишається козирною для противників діючого міського голови.

«Чудовий пейзаж, що відкривається з ресторана, приємно здивує і надихне на романтичні думки кожного гостя. Будь–яке свято, вечір при свічках чи ділова зустріч стануть незабутніми, якщо ви проведете їх у ресторані «Гармата», — так рекламують заклад харчування, розміщений у «вежі смерті» колишнього табору для військовополонених «Шталаг–328» у львівській Цитаделі. Тут у 1941—44 роках через тортури, розстріли та штучні зараження смертельними хворобами загинуло понад 140 тисяч в’язнів. Тепер на цій території — готельний комплекс «Цитадель–Інн» із рестораном, казино і спа–салоном. У вежі зробили євроремонт, ззовні начепили мигтючі гірлянди і кличуть «на весілля, ювілеї, дитячі свята»... Рік тому міська влада замислила збудувати там іще більший готельно–розважальний комплекс із фунікулером, концертною залою, багаторівневим підземним паркінгом на півтори тисячі авто. Громадськість, ясна річ, протестує. Адже влада діє всупереч законодавству, покриваючи тим нацистські злочини, та ще й ставить під загрозу санітарну безпеку міста...

Виборчої несподіванки у Польщі не сталося — перемогу з досить переконливим відривом здобув Броніслав Коморовський. За даними Польської державної виборчої комісії, 95 відсотків оброблених бюлетенів засвідчили — висуванець правлячої партії «Громадянська платформа» отримав у другому турі 52,63 відсотки голосів виборців. У лідера партії «Право і справедливість», брата загиблого в авіакатастрофі під Смоленськом Леха Качинського Ярослава — 47,37 відсотка голосів. Остаточні підсумки голосування ЦВК обіцяла оприлюднити вчора увечері, коли цей номер «УМ» уже був зданий до друку, але суттєво вплинути на результат не могло вже ніщо.

В останні вихідні червня модна тусовка переміщається в Одесу — там в Luxury gallery «Сады Победы» гастролює київський фешн. Формат Holiday Fashion Week не суворий — круїзні колекції і все–все–все, купальники, білизна, капелюшки, сюди ж підключаються торгові марки і дитячі бренди, а оскільки захід не ідейний, а комерційний, у графік легше потрапити людям, які «тест–драйв» на великий київський подіум зазвичай не проходять.

Карту, на якій позначено місця поховань жертв Голодомору, доповнену текстами і фотографіями меморіалів, презентують сьогодні о 17:00 у Кобзарській світлиці, що в «Українському домі». З нового видання «Україна. Голодомор 1932—1933» можна дізнатися про населені пункти, що у 1932—1933 роках були занесені на чорну дошку, місця поховань, споруджені меморіали та пам’ятні знаки на вшанування пам’яті жертв Голодомору. «Ідея такої карти та її реалізація належить державному підприємству «Картографія», її підтримав Український інститут національної пам’яті, — повідомив «УМ» головний спеціаліст УІНП Володимир Тиліщак. — Інститут надав фотографії 1930–х років та сучасні. Інформацію про пам’ятники надавали місцеві жителі та обласні й районні державні адміністрації».

Ми із захопленням читаємо про таємничі міста древніх ацтеків у Південній Америці, монастирі Тибету, загадковий Стоун–Хендж у Великобританії, яким знавці приписують якийсь особливий зв’язок із космосом та вищими силами. Тим часом мало хто знає про існування схожого місця в прадавніх подільських лісах, всього за якихось півтори години їзди від Тернополя. Ці ліси навіть виросли на незвичайному місці. Адже гори Медобори (або Подільські Товтри) — це частина єдиного в Європі гірського кряжу, що з’явився не внаслідок тектонічних процесів, а був утворений живими організмами...

Якщо ви мрієте побачити Київ із висоти пташиного польоту, то така можливість уже є для кожного охочого: віднедавна у столиці діє оглядовий майданчик. Він розташований над останнім поверхом новобудови поблизу Севастопольської площі. Історична місцевість Александрівська Слобідка, де розташовано комплекс, сама по собі є одним із найвищих місць у Києві. А 25–поверхова будова додає до цієї висоти ще 100 метрів. З оглядового майданчика відкривається масштабна панорама усієї правобережної частини міста.

Пересічному громадянину Ганс Крістіан Андерсен відомий передусім як автор казок, з якими входило в життя не одне покоління. А от якби він їх не писав — чи знав би про нього світ? Жителі Скандинавії переконливо стверджують: «Так!». І в Данії, і в інших країнах досі читають вірші, романи, драми, дорожні нотатки, що вийшли з–під пера вдумливого спостерігача за життям, і вважають його літературним класиком. Навіть сам Андерсен теж довго ставився до своїх казок як до розваг на дозвіллі і тільки тоді, коли вони раптом набули популярності, почав активніше розробляти цей жанр, який і став вершиною творчості.

Завдяки активній участі мешканців Мінська громадська організація «Ахова птушак бацькавшчини» («Охорона пташок батьківщини») створила незвичайну карту — на ній відзначено 318 точок, де в білоруській столиці можна послухати спів солов’їв. В інтернеті її можна знайти на порталі TUT.by. Власне, карта не нова — її «Ахова» робить уже другий рік поспіль. Але — доповнена: у 2009–му на солов’їній карті було зафіксовано 261 «співоче» місце.