Концепція єдиного російського народу, до складу якого на правах «меншого брата» чи «меншої сестри» за уявленнями кремлівських ідеологів мають входити українці, є найважливішою підвалиною для обгрунтування їхніх планів щодо знищення нашої окремішності як нації.

Кожна трагічна подія нинішньої російської агресії проти України, особливо військові злочини так званого старшого брата, змушують проаналізувати весь ланцюг подібних явищ в історії російсько-українських відносин, починаючи одразу ж після Переяславської ради в січні 1654 року.

Понад тисячу років тому київський князь Святослав заклав основи нашої вітчизняної військової доктрини, яка своїми моральними засадами залишиться головним заповітом для нащадків русичів: «Поляжемо, але не осоромимо землі руської, бо мертві не мають сорому».

Коли на сумнозвісній Переяславській раді в січні 1654 року московський посол Василь Бутурлін зажадав від козаків, міщан і посполитих присягати на вірність царя, відмовляючись сам цілувати хреста, Богдан Хмельницький зі старшиною засумнівалися в легітимності цієї процедури

Адже коли наш Президент Володимир Зеленський з Банкової день-у-день заявляє про те, що ми будемо битися до останнього і вже диктує агресору умови капітуляції, то невже це не відлуння перших слів Декалогу ОУН: «Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї»?

Українська революція розпочалась рівно 105 років тому: після чого у Києві постала Центральна Рада - перший у ХХ столітті представницький орган українського народу.

Сьогоднішня путінська Росія є яскравою ілюстрацією того факту, що непокаране зло має властивість повторюватися. Комуністичний тоталітарний режим за сімдесят рокі існування вчинив безпрецедентні за своїми масштабами злочини.

Російські варвари пограбували відомий історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» у райцентрі Василівка Запорізької області.

Кримська група Армії УНР під командуванням талановитого полковника Петра Болбочана, хоч і не на довго, але звільнила Крим від більшовиків 104 роки тому – навесні 1918 року.

Офіційна Москва любить хизуватися перед громадянами РФ, що їхня армія ніколи не вела загарбницьких війн, а лише захищалася, визволяла, виконувала інтернаціональний обов’язок тощо.