Я відчиняю двері на балкон, переступаю поріг, і тиша, сповнена чистим, прозорим, немов коштовний кришталь, повітрям, щільно огортає мене. Здається, варто простягнути руку — і повітря задзвенить — так багато його довкола. Ніби й не видно його, та відчуваєш це повітря усім своїм єством. «Порожнє повніше за повне», — здається, тепер я розумію, про що йшлося у стародавніх філософів...

Він — киянин. Футбольні університети проходив у Донецьку. До гравця першої ліги доріс у Вінниці, до кандидата у збірну — в ізраїльській Хайфі. Також працював у Єрусалимі. В українській прем’єр-лізі та національній команді дебютував лише минулої осені, вже як луганчанин. Точніше, як гравець «Зорі», що базується зараз у Запоріжжі.

Федірко не багато говорить. Та коли вже мовою мистецтва як скаже, то зав’яже. Свого часу він пророкував програш Тимошенко, що її влада розсиплеться, як гіпсові «черевички та туфельки» від Луї Віттон. Сьогодні епатажний художник висловив свої рефлексії щодо україно-російської війни.

Пожежа, яка сталася ще наприкінці січня в одній iз квартир на сьомому поверсі десятиповерхового будинку в Новомосковську, без перебільшень, сколихнула всю Дніпропетровщину. Тоді у вогні, який спалахнув через вибух газового балона, загинуло четверо жителів квартири — батьки хлопчика, а також його дідусь і тітка. Єдиним, кому пощастило вижити в тому пеклі, виявився 3,5-річний Давид.

За народними прогнозами, нас чекає не найтепліша зима. Тому, хто ще не подбав про індивідуальне утеплення свого помешкання, уже точно не варто відкладати цю справу на потім. Щоб менше мерзнути, мешканцям багатоповерхівок варто проінспектувати наявність щілин і у вікнах під’їздів та міжповерхових майданчиків.

Якби я потрапила в змайстровану нині за давнім звичаєм світлицю десь у Києві, то мало чому здивувалася б. Але щоб затишна вітальня-музей трапилася у Волновасі Донецької області — такого у найдивнішому сні не могла собі уявити. Двісті років тому територія Донецької області була «полем чистим», «землею незнаною». Сьогодні там війна. Люди живуть у страху.

У зв’язку з тим, що в Україні точиться справжня війна, побільшало, хоч як не прикро про це говорити, покалічених людей. Із одного боку, добре вже те, що ці люди лишилися живими, з іншого — їх чекає нелегка доля, адже в нашій країні, навіть будучи здоровим, маючи руки-ноги, важко нині виживати.

Можливо, це на краще, що в закулісній боротьбі за право путівки на оскарівський конкурс перемогу віддали не «Племені» Слабошпицького, стрічці, яка промовляє до світу більш сучасною кіномовою та універсальною темою, а класичному, лінійному, наскрізь українському «Поводирю» Саніна.

Дивовижні хати, вкриті очеретом, оздоблені розписами в трипільському стилі, видно вже з автобуса. Виходимо — ніби в інший світ. Тут, у славетному селі Легедзине, міститься «штаб» Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура». «Отой пагорб за хатами бачите? — питає Сергій Сесь, інженер за освітою, наразі реставратор.

Доненадавна у Львівській картинній галереї все можна було лише побачити. На днях музей привідкрив свої колекції і для людей з вадами зору. Тепер практично у кожному залі, який тематично належить до конкретного напрямку мистецтва та епохи, розташовується скульптура, щоб незряча людина могла торкнутися її руками і в такий спосіб «побачити», як виглядає, наприклад, імпресіонізм.