На три роки працівники вітчизняних азбестоцементних підприємств стануть учасниками довгострокового медичного дослідження, яке розпочав Інститут медицини праці України. Уже зараз медичні бригади працюють на відповідних підприємствах Києва, а потім перебазуються до Івано-Франківська, а далі — й інших міст. Завдяки цьому дослідженню Україна дасть власну відповідь на питання, що уже впродовж 25 років дискутується в світі. Тобто чи є шкідливими вироби із природного мінералу — хризотил-азбесту. Нас ця продукція оточує майже всюди. Це шиферні дахи (близько 90 відсотків покрівель в Україні — під шифером), труби, кахлі, гальмівні колодки в атомобілях. Тим не менше в ЄС вироби з цього мінералу заборонені Роттердамскою конвенцією, оскільки хризотил-азбест записали до списку канцерогенів. «Але чіпси, солона риба, алкоголь — теж канцерогени, — каже голова Українського хризотилового об'єднання Олександр Сєркін. — Бітум, наприклад, — найканцерогеннiша речовина. То чому б нам не заборонити асфальт?»

Людство щоразу жахається, коли в тому чи iншому куточку нашої планети спалахують кривавi вiйни i вибухають тисячами жертв теракти, коли страхiтливi цунамi, повенi й землетруси руйнують цiлi мiста i забирають тисячi життiв... Ми боїмося катастроф i природних катаклiзмiв i не завжди помiчаємо тихого поступу нашого внутрiшнього ворога, який щороку вбиває бiльше людей, нiж гине в усiх катастрофах,разом узятих. Ворога, який руйнує нас зсередини, висмоктуючи з органiзму всi життєвi сили. Ворога, який не знає жалю i залишає жертвi шанси на спасiння тiльки якщо його вчасно помiтили. Цей ворог — рак. Так давайте хоч сьогоднi, у Всеукраїнський день боротьби з захворюванням на рак молочної залози, згадаємо про цього ворога i спробуємо розiбратися, у чому полягає його небезпека.

Туберкульоз — сильний i пiдступний ворог, чимось схожий на мiну уповiльненої дiї. Вiн може роками непомiтно жити всерединi людини, не завдаючи їй нiякої шкоди, а потiм вирватись з-пiд контролю захисних сил органiзму й розпочати свiй загарбницький похiд, не оминаючи жодного органу. Вiн вдало маскується пiд iншi, не такi серйознi, хвороби i легко пристосовується до «знайомих» медикаментiв. І незважаючи на те, що свiт давно винайшов лiки вiд туберкульозу, вiд цiєї хвороби щодня гинуть тисячi людей — не лише в далеких країнах, якi розвиваються, а й у цiлком цивiлiзованiй Європi.

Кiлька рокiв тому моя подруга — дiвчина, яка вже давно вийшла з дитячого i навiть студентського вiку — злягла з незрозумiлою хворобою. Мiсцевi «гiпократи» спершу її лiкували вiд грипу, потiм — вiд ангiни, але нiяких результатiв це не давало: хвора стрiмко губила вагу, не могла нiчого проковтнути, не могла навiть пiдвестися з лiжка — вiдразу паморочилась голова та пiдгиналися ноги... Температура пiд сорок трималася день i нiч, вiд свiтла жахливо болiли очi... Мама нишком плакала бiля лiжка... І тiльки пiсля того, як на шкiрi пацiєнтки з'явилися характернi червонi висипи, терапевт визначився з досить несподiваним дiагнозом: «кiр»... Важко навiть передати, що довелося пережити бiдоласi, поки хвороба вiдступила остаточно, але й пiсля одужання дiвчину «дiставали» ускладнення, лише зiр вiдновлювався протягом кiлькох мiсяцiв, довго не вiдпускала слабкiсть, почало болiти серце...

Мабуть, про те, що за якихось три тижнi цiла низка лiкiв вiдпускатиметься лише по рецепту, сьогоднi в Українi не говорять хiба що немовлята. Звiдусiль чути голоси обурених людей, якi не можуть зрозумiти, з якого це дива аптекар вiдмовлятиме хворiй людини у придбаннi антибiотикiв чи контрацептивiв, якщо клiєнт не матиме на руках рецепта. Як тiльки не називали журналiсти й деякi полiтичнi сили скандальний наказ МОЗ за номером 360, нововведення мiнiстра Миколи Полiщука: смертоносний, небезпечний, геноцидний... «УМ» спробувала розiбратися, що принципово нового принесе цей документ, який ще навiть не вступив у дiю, а вже викликає серед людей так багато нарiкань...

Стародавні римляни називали їх мірмідонами і вірили, що предками цих людей були мурахи, які жили на священному дубі. В Єгипті їх прирівнювали до ангелів та співали хвалу, а деякі єгиптяни досі вважають, що навіть один доторк до такої людини може принести щастя. Утім самі карлики називають свій маленький зріст страшним тягарем, який не має нічого спільного ані зі щастям, ані зі звичайним здоровим життям. Де б не жили люди з патологією росту — у Москві, Києві, Нью-Йорку чи Парижі, вони ніколи не зможуть добре почуватися серед вуличного натовпу, де їх переслідують допитливі людські погляди: коли співчутливі й здивовані, коли жорстокі й відверто презирливі.
Сьогодні у світі живе понад 30 тисяч маленьких людей, і більшість із них почувають себе глибоко нещасними. В Україні їх близько тисячі. Їхня заповітна мрія — вирости, щоб не виділятися із маси «нормальних» чоловіків та жінок, щоб учитися в інституті, служити в армії, щоб робити кар'єру, створювати сім'ї та виховувати дітей. Мрія, хочу зауважити, цілком здійсненна, але дуже дорога. Треба тільки розібратися, що стало причиною патології росту, і призначити відповідне лікування.

Це — спеціально обладнаний дитячий майданчик у львівському ландшафтному парку «Знесіння». Майданчик відіграватиме ще й інтеграційну роль — адже хворi та здоровi діти зможуть вiльно спiлкуватися. Уже працює тут і лікар-реабілітолог.

У холі українського Інституту ветеринарної медицини як ніколи людно та гамірно. Звістка, що академік, тутешній завідувач лабораторії бактеріології Анатолій Завірюха винайшов препарат, який дає надію онкохворому на швидке та безболісне зцілення, швидко облетіла країну й змусила українців стрімголов мчати за спасінням до цілителя.

Мій знайомий лікар швидкої допомоги, який пропрацював у ній майже тридцять років, нині, себто за часів незалежності, називає «швидку» «кісткою, яку кинули голодним хворим». «Ми — в усі дірки затичка. Де недодивився дільничний терапевт, педіатр, де якого бомжа «загубили», де в кого труби з похмілля горять — на все рада одна: «швидка допомога», — розповiдає Олексій Ігнатенко. — Якщо подумати, то власне медичних послуг ми надаємо дуже мало — більше перевозимо пенсіонерів та п'яниць розбуркуємо. Але ж не виїхати не маємо права — бо ж «швидка»! Остання інстанція!»

Віднедавна у всіх районних лікарнях Черкащини та в самому обласному центрі обласне товариство Червоного Хреста відкрило 25 палат для самотніх літніх людей та ветеранів війни і праці.