У ніч із 7 на 8 січня були припинені поставки російської нафти трубопроводом «Дружба» з Росії до Польщі й далі до Німеччини. Потому російський оператор нафтових трубопроводів — «Транснєфть» — визнав, що припинив експорт нафти до Білорусі після того, як Мінськ призупинив поставки зі своєї території.

19 грудня у паризькому Конгресовому палаці відбулася презентація трьох міст-кандидатів, що борються за право проводити EXPO-2012, — Вроцлав (Польща), Йосу (Південна Корея) і Танжер (Марокко). Найбільше оплесків отримав Вроцлав. Мабуть, тому, що його презентація не обмежилася демонстрацією рекламних роликів і виступами офіційних осіб. Вроцлав, який є культурною столицею цього європейського регіону, темою виставки обрав «Культура дозвілля у світовій економіці». Тож група молодих поляків представила міні-спектакль про те, як можна розумно використати вільний час. У спектаклі, ілюстрованому фотографіями і фільмами, взяли участь також міністр культури Польщі Казімєж Уяздовскі й президент міста Вроцлава Рафал Дуткєвіч.

Перекритий на російсько-білоруському кордоні нафтовий кран, якщо уважно подивитись на карту, теоретично дає шанс Україні «перекинути» частину транзитних потоків на свою територію. А це, якщо врахувати, що через Білорусь в Європу торік було перекачано понад 100 мільйонів тонн нафти, могло б принести чималі прибутки. Спробуємо порахувати, скільки.

Смерть Ніязова поклала початок запеклій боротьбі за владу в Туркменії і, що важливіше, новому етапу боротьби між Росією, Китаєм, ЄС та іншими зацікавленими сторонами за туркменський газ. Відхід Туркменбаші ставить під удар досягенуті угоди між Ашгабадом та «Газпромом».

Польсько-українська Парламентська асамблея після року «паперового» існування отримала українського співголову — ним став «нашоукраїнець» Сергій Бичков. Нарешті політес було витримано, і приурочено його було до візиту в Київ цього тижня віце-спікера Сейму, польського співголови означеної асамблеї Броніслава Коморовського. Пан Коморовський — представник демократичної опозиції, партії «Громадянська платформа». «ГП» вирішила обрати своїм партнером в Україні «Нашу Україну». Наша розмова з віце-спікером Коморовським відбулася у Варшаві напередодні його київського візиту.

Спеціально для Володимира Путіна. У вечір перед робочим візитом президента РФ у Києві з коротким візитом побував інший росіянин — батько отруєного, як підозрюють, саме агентами ФСБ Олександра Литвиненка. Вальтер Литвиненко впевнений: його сина вбили саме «люди Путіна». «У мого хлопчика влучили маленькою атомною бомбою», — приказував згорьований батько біля смертного одра свого сина.

Спершу все було звичним для зустрічі в Запоріжжі українських та російських авіабудівельників: взаємні компліменти, обіцянки-аванси, обмін сувенірами і тостами. Міністр промполітики України Анатолій Головко, недавній заступник запорізького «губернатора», запевнив, що наступного року на розвиток вітчизняного авіапрому буде виділено у п'ять разів більше коштів. Вельми скептично оцінив прогноз міністра генеральний конструктор КБ «Прогрес» Федір Муравченко: «Протягом останніх шести років в Україні про пріоритет авіації тільки й говорять. А він в державі має бути на ділі».

Одноденний візит Володимира Путіна до Києва може пройти «коротко, сильно і страшно». Саме зараз для України — найгірший час для того, щоб приймати такого президента такої Росії. Україна слабка, тому що розхристана внутрішніми конфліктами і невизначеностями між центрами влади. Ще один чинник для її кволості — ритуальне «членовредительство», свідома маргіналізація міністра Бориса Тарасюка як чиновника-символа європрагнень України. Тарасюка один раз уже знімали з посади глави зовнішньополітичного відомства на догоду Москві — у вересні 2000 року. Не хотілося б аж надто демонізувати позавчорашню штовханину депутатів-«регіоналів» біля тіла шефа МЗС на підступах до зали урядових засідань, проте факт підказує, що навряд чи за два дні, обтрусивши пошарпаний піджак і надівши посмішку, міністр закордонних справ виглядатиме поважно в очах високих зарубіжних гостей.

У той час, як Польща була адвокатом України в ЄС, Німеччина під урядуванням Герхарда Шредера виконувала «цивілізаційну місію» для Росії. Тісна дружба канцлера Шредера з екс-агентом КДБ у Німеччині Володимиром Путіним закінчилася тим, що всемогутній улюбленець німецьких соціал-демократів офіційно влаштувався на роботу до «рускіх». Натомiсть між Німеччиною і Росію зберігається стратегічне економічне партнерство. З приходом Ангели Меркель ситуація дещо вирівнялась, але досі Німеччина свідома, що ключик від української євроінтеграції лежить на дні найпотаємнішої криниці Спаської башти, i не хоче задурно підставлятись, виборюючи політичні інтереси дезінтегрованого та неосвіченого київського політбомонду. Водночас саме на Німеччині, котра після Фінляндії головуватиме в ЄС, лежатиме відповідальність за реальну євроінтеграцію досі політично непрозорої України.
Про переплетіння інтересів і навколоукраїнські колізії — наша розмова з Райнером Лінднером, провідним консультантом уряду Німеччини, який очолює «східний» напрямок у Німецькому інституті дослідження міжнародних відносин та безпеки. Цей Інститут є найпотужнішим цивільним дослідницьким центром в усій Центральній Європi.