Ні, Україна не воздвигне свойого Мойсея, про що так розпачливо питав Павло Тичина наприкінці трагічних для України 20-х років. Однак не тому не воздвигне, що не здатна. А тому, що сьогодні це — нарешті! — непотрібно.
Від осені 2004-го до осені 2006-го Україну стрясає дріж. Те, що в журналістиці, політології і просто щоденній мові називається звичними термінами — «вибори», «Помаранчева революція», «політреформа», «коаліціада», «спікеріада» тощо, — насправді є в геополітичному плані тектонічним зрушенням на велику перспективу, а в плані суспільному — важким іспитом на десятиліття вперед. Коли в рух приходять великі маси історичного часу, треба бути обачними і з аналізами, і з прогнозами. Тому те, що сьогодні сприймається як поразка демократичного проекту України, насправді є тим, — може, й необхідним — випробуванням, яке має допомогти зробити ревізію пріоритетів, здобутків і втрат, готуючись до наступного етапу.

Позиції мера в Київраді серйозно похитнулися. І, можливо, незабаром Леонідові Черновецькому доведеться згадати давно призабуту столичними мерами істину: окрім міського голови (а не монарха), кияни обирають іще й міську раду. Раніше й Олександрові Омельченку, і Черновецькому вдавалося контролювати в «законодавчому» органі столиці більшість депутатів, які слухняно проводили через Київраду вигідні мерові рішення. Однак цього понеділка пiд час зборів фракцій блоків Тимошенко, «Нашої України» та Віталія Кличка було створене опозиційне до Черновецького депутатське об'єднання «Демократичний Київ», до якого ввійшли 63 депутати столичної міськради (представники вищеназваних блоків та позафракційні). Себто більшість, враховуючи, що загалом Київська міська рада налічує 120 народних обранців.

«Я сам себе вітаю з черговим добрим вчинком, — так розпочав свою прес-конференцію міський голова Києва Леонід Черновецький. — Я вибив грунт з-під ніг своїх критиків, бо з п’ятниці, відколи подав заяву до Центрвиборчкому, я більше не маю претензій на депутатство».

Демарш Миколи Катеринчука сприймають неоднозначно. Одні хвалять його бунтарську позицію, інші критикують — мовляв, проявив надмірну й безпідставну амбіційність, не використав шанс, не вистачило лідерських задатків, не порадився з Банковою... Але в будь-якому разі, Катеринчук став емблемою так і не здійсненого оновлення «Народного союзу «Наша Україна». Як сказав на з'їзді Юрій Луценко, «питання не в Катеринчуку, а в тому, що його погляди збігаються з поглядами колосальної кількості людей».
Видно, що за останні півроку Катеринчук змінився. В його голосі з'явилося те, чого не було ще влітку — твердість і рішучість. Ці якості знадобляться панові Миколі вже в іншій партії. От лише чи не повторить він долю Олександра Зінченка?..

Вибори, які відбулися 12 листопада, стали першими місцевими виборами після вступу Польщі до ЄС. Жодних «каруселей», побиттів, «відкріпних талонів» чи фальсифікацій не було. Явка здивувала скептиків, адже, попри знеохочення пересічного поляка до виборів, вона становила понад 45%. Таку активність фахівці пояснюють кількома чинниками, зокрема збільшенням громадянської зрілості, адже поляки зрозуміли, що можуть особисто впливати на долю місцевої громади, а також прагненням долучитись до протистояння консерваторів та лібералів. Для частини ж поляків, насамперед прихильних до опозиції, очолюваної «Громадянською платформою», вибори стали моментом декларації політичних симпатій та незгоди з політикою уряду. Водночас стимулом «піти до урн» стала і проведена реформа, котра збільшила «фінансову роль» місцевого самоврядування, зокрема при розподілі величезних європейських субсидій, виділених на розвиток регіонів. Але часто-густо люди просто поспішали підтримати свого симпатика, і це стосується насамперед виборів міських голiв. Крім того, до участі у виборах закликали не лише зацікавлені політичні сили, а й церква.

У країні, «де панує свобода», учора Президент Віктор Ющенко вітав близько 700 учасників Міжнародного медіа-форуму «Україна на інформаційній карті світу», який сьогодні завершує свою роботу у Києві. Окрім свободи слова, як запевнив Президент українських та іноземних журналістів, тут панує свобода вибору та позиції . Водночас Президент додав, що «явище свободи, як правило, цінується лише тоді, коли його бракує».

Ще один привід зауважити, як швидко летить час: ніби недавно «Україна молода» входила на ринок вітчизняної преси, ніби вчора на вечірній «літучці» піднімали келихи з нагоди виходу у світ тисячного номера, а сьогодні маємо вже тритисячний. За мигтіннями щоденного конвеєра ледь устигли помітити цю «магію круглих цифр». Але що не кажіть, а цей «міленіум» — таки привід підсумувати минуле й зробити прикидки на майбутнє.

Юлія Тимошенко хоч і казала, що до останнього підтримуватиме Ющенка й допоки той балотуватиметься у президенти — сама на вибори не піде, здається, передумала. В інтерв'ю газеті «Экономические известия» лідерка БЮТ заявила, що братиме участь у президентській кампанії-2009. «Я ніколи не трималася за високі крісла, якщо розуміла, що на даному етапі мені не дадуть проводити в життя ті принципи, яким служу, — наголосила леді Ю, — але я буду боротися за владу на кожних виборах, щоб якнайменше залежати від високопоставлених політичних бонз і якнайбільше залежати від вибору нації». «Хотілося б повернутися у владу винятково на основі вибору народу. Я не хочу, щоб мені заважала працювати або знімала мене з посад чергова політико-бізнесова мафія», — заявила Тимошенко, не виключивши ймовірностi дострокових парламентських виборів.