20 жовтня київські франкофіли у пишній залі Спілки письменників України засвідчували свою повагу французькій амбасаді, її енергійній радниці з питань культури та співробітництва Анн Дюрюфле та програмі перекладів з французької мови «Сковорода», спрямованій на просування в Україні «соціально важливих для Франції творів».

Ввідна інформація: 24 жовтня в театрі «Сузір’я» відбулася вистава «Три радості», яку поставив режисер Сергій Архипчук в рамках свого поетичного театру «Мушля».

Напевне, всі, хто вперше був на Frankfurt BookFaire, як я цього разу (ярмарок проходив з 12 по 16 жовтня), переживали шок. Від масштабу — найбільший і найпотужніший ярмарок світу, який уперше провели у 1949 році 205 ентузіастів, сьогодні ледь уміщається в 11 окремих кількаповерхових будівлях, з’єднаних критими галереями. Від цифр — у ярмарку взяли участь 7400 фірм–експонентів зі 106 країн, у каталозі заходів було 3200 позицій, серед гостей — близько 1000 письменників або авторів, а виставку відвідали 283 тисячі людей. Від кількості інтегрованої реклами — починаючи з лімітованих моделей Audi і нових типів вагонних купе, закінчуючи іграшками і каструлями. Від якості і «крутості» дизайну — і поліграфічного, і стендів та виставкового обладнання.

Навіть ті, хто ніколи не цікавився образотворчим мистецтвом спеціально, механічно знають головні віхи і факти із життя російського художника Михайла Врубеля: 5 років він жив у Києві і київський період вважається чи не найпродуктивнішим у його творчості; він був закоханий в Емілію Львівну Прахову, дружину Адріана Прахова — історика мистецтва, археолога, який керував оздоблювальними роботами у Володимирському соборі та реставрацією Кирилівської церкви у Києві; головні його роботи — «страсний» цикл і «демони», останні — ілюстрація до однойменної поеми Михайла Лермонтова; у Кирилівській церкві є чотири ікони пензля Михайла Врубеля і настінні розписи; останні вiсiм років життя художник страждав психічними розладами. Із творчо–життєвої канви нам уявляється похмурий художник із драматичним світосприйняттям, який тяжів до філософської символіки і трагічної образності. Втім виставка, яка в п’ятницю відкрилася в Київському музеї російського мистецтва, і присвячена 155–річчю з дня народження Михайла Олександровича, особисто для мене відкрила Врубеля різноманітнішого і «кольоровішого» за класичний стереотип. Підозрюю, що ці відкриття кияни зробили для себе набагато раніше, адже в російському музеї це вже десята виставка, починаючи з 1910 року, але оскільки робити приємні відкриття ніколи не пізно — ділюся враженнями на той випадок, якщо хтось, як і я, не бачив ТАКОГО Врубеля раніше.

Завжди була впевнена, що художник Анатолій Гайдамака, який зробив усі найважливіші національні музеї, дружив із президентом Віктором Ющенком, засідав свого часу в найголовніших худрадах київського і московського рівнiв, має якесь особливе «право першої ночі» на державні об’єкти, держзамовлення, почиває на лаврах у президіях. Розмова, яка відбулася на презентації історично–культурного комплексу «Замок Радомисль», зовсім збила опцію «бронзовий Гайдамака». Більше того, виявилося, що художника годують зовсім не українські музеї і меморіали, а... російські. Від Музею Генштабу до Музею освоєння Сибіру росіянами. Чудні діла твої, Господи.

Ольга Богомолець — відомий лікар–дерматолог, власниця приватної клініки «Інститут дерматокосметології доктора Богомолець», співачка, громадська діячка, засновниця арт–холу «Кайрос» — тепер ще й господиня замку. Минулої п’ятниці у Радомишлі на Житомирщині відкрили історико–культурний комплекс «Замок Радомисль», який на кошти Ольги Богомолець та її колишнього чоловіка Олексія Шереметьєва підняли з руїн.

Ажіотаж навколо виступу групи Kazaky в Crystall Hall був викликаний тим, що миттєва популярність цього танцювального проекту на Заході прийшла, оминувши обов’язковий етап популярності на Батьківщині. Крім кількох корпоративів і показу дизайнерської колекції дружини Кахи Каладзе, в Україні Kazaky не виступали, їхнє відео не крутили навіть музичні канали — але інтернет замінив усе і він приніс команді славу, про яку мріють у подушку всі, хто виходить на сцену.

Черговий Ukrainian Fashion Week відбудеться з 13 по 17 жовтня у «Мистецькому Арсеналі». У графіку — 42 дизайнери, 10 із них — свіжа кров у проектах Fresh Fashion та «Нові імена». Відкриває Тиждень Лілія Пустовіт, перший ударний день продовжать Вікторія Гресь, Олексій Залевський, Олена Буреніна, Віктор Анісімов. У списках є також Олена Даць, дует LUVI, Kamenskayakononova, Подолян, Андре Тан, Серж Смолін, Лілія Літковська, Світлана Бевза, Олена Голець, Олена Пржонська та інші. На вечірці відкриття під партнерську текілу бренд Borovik покаже колекцію, натхненну Амадео Модільяні.

— Пане Анатолію, чому такий вибір — «Люкс для іноземців»? Можливо, це корелюється з Євро–2012, новими готелями, які обіцяють набудувати в Україні, іноземцями?

— Ніякого зв’язку немає ні з Євро, ні з готелями. З одного боку, це був випадковий вибір, а з іншого — цілеспрямований пошук хорошої п’єси, бажано, комедії. Зараз дуже важко знайти хорошу драматургію, і нарешті через інтернет, з яким я не товаришую, мені це вдалося.

20–річчя української Незалежності викликало безліч рефлексій, і святкових чи ейфорійних серед них найменше. І якщо в політиці, економіці, праві, суспільному житті проілюструвати «здобутки» нічим, образотворче мистецтво в цьому плані в дуже вигідному становищі. З одного боку, незважаючи на кризи, художники не зупиняли свою творчу діяльність, з другого — за 20 років, що пройшли від проголошення Незалежності України, найкращі роботи вітчизняних митців давно розібрано по приватних колекціях, часто — закордонних. Тому кожному, хто береться показувати цей художній період — нова українська хвиля, трансавангард тощо, завжди бракує знакових полотен. Наприклад, куратор виставки «Незалежні» Олександр Соловйов нарікав, що хрестоматійної роботи Арсена Савадова і Юрія Сенченка «Печаль Клеопатри», яка стала знаменитою на всесоюзній виставці «Молодість країни» в Москві, їм знайти не вдалося, як і чимало інших ключових робіт серйозних художників. Проте виставка «Незалежні», яка 22 серпня відкрилася в «Мистецькому Арсеналі» на площі 10 000 квадратних метрів, включила в себе найпотужніші арт–імена — від Олега Голосія, Олександра Гнилицького до Ройтбурда, Чічкана, Тістола й Артема Волокітіна. «Ми не збирали концептуальну виставку і не стверджуємо, що це екстракт українського мистецтва, — сказав на прес–конференції Олександр Соловйов, — це, швидше, формат «20 років потому».