Нечесних чиновників на Заході ловлять у повному облаштунку.
Якщо ви, дрібний або середній український підприємцю, маєте милу звичку регулярно грати в гольф разом зі своїм найкращим другом — простим державним чиновником, а на всі великі свята (День металурга, День рибалки тощо) даруєте йому вишукані ексклюзивні подарунки, то маєте ще два тижні, аби переглянути свій стиль життя. Адже з нового року такі дії, найімовірніше, підпадатимуть під дію закону. І ваш друг може позбутися не тільки посади.
Сьогодні мало хто згадує, що саме з 1 січня 2010 року набувають чинності три закони: «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних порушень», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення». Мало згадують, тому що в ці дні чиновники посиленими темпами розробляють інструкції, які дозволять тлумачити ці закони. У кращому випадку нам та чиновникам повідомлять про нововведення у грудні.
Передбачається, що у такий спосіб Україна виконає чергову вимогу міжнародних фінансових донорів — активізує боротьбу з корупцією на своїй території. Бо попередній — створення Антикорупційного бюро при Кабінеті Міністрів — нікого не переконав, що держава і справді бажає долати схему «ти — мені, я — тобі» за участю високих чиновників. Іноземні експерти вже тривалий час рекомендують Україні створення незалежного Антикорупційного бюро, яке мало б особливі повноваження. Так, як у більшості західних держав, зокрема у Польщі.
Утім Україні треба пройти довший шлях, ніж нашим західним сусідам. Починаючи хоча б із того, що ставлення наших людей до корупційних методів «вирішення питань» — більше, ніж толерантне. За даними соціологічного опитування річної давності, 57% опитаних вважають хабарі цілком прийнятним явищем і категорично відмовляються що–небудь змінювати.
Поляки нині нітрохи не приховують: воювати з корупцією їх примусив Євросоюз. Країна намагалася влитися до його лав усіми правдами–неправдами, а Брюсель традиційно вимагав боротьби з негативними явищами. Напередодні вступу з’ясувалося, що Польща займає «призове» передостаннє місце щодо корумпованості в переліку членів та кандидатів у члени ЄС. Тож довелося діяти.
Насамперед під справу підвели ідеологічну базу та розповсюдили її серед широкого загалу. Мовляв, багаті країни досягли значних економічних успіхів тільки тому, що раніше зуміли запровадити в себе дієву конкуренційну економічну модель. І корупція, скажімо, у Скандинавії така мізерна не тому, що там добре живуть, а навпаки — у них високий рівень життя тому, що рівень корупції там мізерний. «Коли шведи перестали вештатися по Європі, завойовувати держави та місцевих жінок, а натомість почали наводити лад у власній державі, рівень життя у них одразу став одним із найвищих», — по–простому пояснює член Асоціації лідерів локальних громадських груп Зенон Михайловський.
Утім переконаннями багато не досягнеш, і наші сусіди здійснили реформу силових структур. Із загального виокремили і створили управління боротьби з корупцією при регіональних відділках поліції, а також новий суперпотужний орган — Центральне антикорупційне бюро. Поліцейським та допоміжним органам, яких також зобов’язали долати корупцію — прокуратуру, податкову службу, прикордонників і навіть організацію у справі захисту прав споживачів — веліли опрацьовувати тільки дрібних посадовців, а про появу «великих риб» — одразу ж повідомляти у ЦАБ.
«Більшість із їхніх досягнень, про які ЦАБ так голосно звітує, — це наші напрацювання. Ми просто не мали технічних можливостей, аби завершити операцію, — ревниво коментує начальник відділу боротьби з корупцією при воєводській поліції Дольного Шьонська Анна Буча, піджартовуючи, що краще оснащені колеги навіть «не поставили за це пляшку».
Служити у ЦАБі — мрія кожного польського поліцейського. Насамперед, суперструктура вважається престижним місцем праці і має у розпорядженні всі найновіші технічні засоби для підслуховування, підглядання, аналізу. Є також власна група захоплення, а агентів, що працюють під псевдонімами, вчать свого роду акторській майстерності — як вдавати з себе багатих і корумпованих бізнесменів. По–друге, цабівцям дуже добре платять. І, звичайно, за державні кошти купують предмети розкоші для користування під час операцій, аби легенда виглядала правдоподібною. Через це бюджет відомства сягає надмірних, як вважають деякі законодавці, 600 мільйонів злотих (приблизно 1,8 млрд. гривень. — Ред.). Працівники, що ненавидять корупцію професійно, мають чудовий соціальний пакет, який розповсюджується навіть на отримання вищої освіти.
Скептики ж одразу запитують: а чи виправдані такі зусилля і такі кошти? І що отримує держава натомість? На ці прості питання не зумів відповісти колишній керівник ЦАБу і тому змушений був залишити свою посаду. «Якби його не задіяли в політичній боротьбі, то був би дуже добрим шефом бюро», — вважає представник тоді опозиційної, а нині правлячої партії «Громадянська платформа», посол сейму Міхал Ярош. Аби зберегти честь мундира, силовики намагаються показати видимість роботи. І при цьому часто сідають у калюжу.
...Нещодавно група бійців у чорних камуфляжах та масках — з камерами, що передавали події практично у прямому ефірі — увірвалася у помешкання ... відомого польського кардіохірурга. Поставивши його самого та всіх домочадців обличчям до стіни з піднятими вгору руками, цабівці показали мільйонам телеглядачів картину злочину: десятки пляшок дорогого коньяку та фірмових авторучок, що припадали пилом у шафах лікаря. Через кілька днів обговорень громадська думка почала схилятися явно не в бік правоохоронців. Адже ніхто не довів, що хірург вимагав подарунок і відмовлявся заходити в операційну, якщо не отримував чергову пляшку алкоголю. Якщо ж поставити на одні шальки терезів стандартну ємкість «Наполеону», а на другу — життя людини, яку витягли з того світу професійні дії лікаря, то звинувачення антикорупціонерів починають виглядати безглуздими. Натомість унікального спеціаліста зганьбили на цілу країну: хоча силовики не називали його прізвища до рішення суду, але довідатися, хто такий Мирослав Г. було неважко.
Та ЦАБ і не думав здаватися. За кілька днів агенти виявили медсестру, яка погодилася свідчити, що пан Мирослав примушував її працювати довше, ніж обумовлено трудовим законодавством 8 годин, а одна пацієнтка навіть заявила, що хірург її сексуально домагався. Щоправда, у суді всі (!!!) звинувачення розсипалися, і хірургові з понівеченою репутацією дозволили продовжувати роботу у клініці. «Ні, я не вважаю, що це провал, — пояснив свою точку зору «УМ» представник апарату шефа ЦАБу Павел Рудковський під час Антикорупційної школи у Вроцлаві. — Адже навіть одна пляшка коньяку — це хабар!».
— Але ж ви програли суд! Це показник того, що дії ваших колег були непрофесійними, чи свідчення корумпованості польських судів? — вирішив уточнити кореспондент «України молодої».
— Ні, це не був провал, — приречено зітхнув пан Рудковський.
Остання публічна акція ЦАБу може стати чудовим аргументом для тих, хто рішуче протестує проти запровадження в Україні такого інструмента, як провокація хабаря. В Україні, як відомо, провокувати посадовця на хабар заборонено, а в Польщі, як і в деяких інших країнах, цим методом успішно користуються. Та успішно, мабуть, виходить не завжди. «Так, найвідоміший наш працівник — це агент Томек, — пан Рудковський демонструє чудове почуття гумору. — Він, до речі, родом із Вроцлава, то ж можете зустріти його на вулиці. Тим паче вся країна, здається, вже знає його в обличчя».
Славу на своїй батьківщині агент Томаш заробив нещодавно, коли завершив провокацію на хабар. Агент познайомився із впливовою пані як бізнесмен і довго зустрічався з нею, випрошуючи поради, як йому краще і дешевше приватизувати деякі ще не роздержавлені видавництва. А на останній зустрічі буквально кинув у неї великий букет квітів та пакунок із грішми ... і швидко вибіг із кафе, де відбувалася зустріч. Миттєво з’явилися телекамери, які зафіксували, що у пакунку, виявляється, гроші.
На думку правників, ЦАБ невдовзі знову гучно програє процес. Адже, по–перше, чиновниця не просила на мікрофон, ні квітів, ні грошей, а по–друге, вона не відмовляється від того, що взяла цю суму. Але трактує її ... як гонорар за консультації. У Польщі поради на ринку нерухомості коштують дорого.
Боротися з неприродно палкою дружбою чиновників та бізнесу в Польщі пробують також за допомогою ЗМІ — («Жодну кримінальну ситуацію у нас не вдасться приховати від преси», — стверджує пан Ярош), а також широко поширеного на Заході закону про лобізм, ухвалений два роки тому. В Україні, на жаль, така ініціатива ще не пройшла депутатське горнило. У Польщі ж, скажімо, зареєстрований як лобіст певного напряму та представник якоїсь організації, бізнесмен може запропонувати законодавцеві «цінний» презент — вартістю до 60 злотих (180 гривень). А також пообідати в кафе — рівно на цю суму! «Нехай краще розмовляють у кафе, ніж на кладовищі!», — посол сейму натякає на випадок, коли сфотографована правоохоронцями зустріч міністра з підприємцями на тлі надгробних хрестів стала початком гучного розслідування та кількох відставок.
Але... Скажімо, польський «король желатину» пан Грабек використовував тільки легальні лобістські механізми. І успішно монополізував внутрішній ринок цієї продукції. Що тепер із ним робити — намагається зрозуміти центральне бюро антимонопольного комітету.
Антикорупційні заслони намагаються будувати і на політичних фронтах. Віднедавна у Польщі діє норма, за якою фізична особа може пожертвувати на потреби політичної партії щонайбільше 11 тисяч злотих (33 тисячі гривень). Норма діє, але... Нещодавно одна з партій оприлюднила перелік своїх симпатиків, які скинулися для її потреб по одинадцять тисяч. Яким же було здивування журналістів, котрі перевірили цей перелік, коли з’ясувалося, що більшість серед щедрих меценатів — студенти й пенсіонери, котрі не можуть мати вільних коштів у такому обсязі. І що? Нічого! Адже у жодному законі не написано, що пересічний поляк не має права віддавати на партійне будівництво останні копійки. То ж ніхто нічого так і не довів.
«Нас постійно звинувачують, що ми більше репресивні, ніж превентивні, — каже Павел Рудковський. — Це і справді так: 90% наших дій — це «репресії» і тільки десять — профілактика. А що ж поробиш, якщо нашому суспільству треба спочатку показати кий, а вже потім — моркву?».
Утім репресивні заходи, особливо, якщо дія закону є невідворотною, на думку аналітиків, дозволяє суттєво знизити рівень злочинності. Скажімо, статистика показує, що значно менше правоохоронців беруть лапувки (хабарі. — Авт.). Причому крива почала повзти вниз після того, як до стражів закону почали застосовувати провокацію — і кожен із них, вступаючи до лав, про це довідується. Зрештою, нещодавно Польща покинула своє переодостаннє місце у рейнтингу країн–хабарників.
Вибори на окупованих територіях Донецької та Луганської областей іще навіть не почалися, а ексцеси довкола них уже тривають. Минулої п’ятниці активісти та симпатики полку «Азов» влаштували під стінами Верховної Ради ціле фаєр-шоу, погрожуючи розігнати парламент, якщо вибори (а відповідно, і легітимізація самопроголошених «республік») усе-таки відбудуться. >>
Блискуча перемога Джамали, окрім усього іншого, означає й потребу прийняти наступний конкурс у Києві. Втім це може бути й інше українське місто. Пропозиція організувати Євробачення-2017 у Криму, звісно, звучить вельми привабливо, але будьмо реалістами. >>
Недавня відставка Арсенія Яценюка була довгим та болісним процесом. Але найбільш прикрим є не це. А те, що Яценюк пішов примусово-добровільно: не тоді, коли відчув, що настав його час, а тоді, коли його підштовхнули до цього чисельні й заплутані «договорняки» на найвищому рівні. >>
Випробування Північною Кореєю водневої бомби запускає цілий ланцюг асоціативних роздумів. Передусім про те, чи є ефективним договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ)? А також про те, чому ті, хто грає за правилами (як Україна), опиняються у програші, тоді як ті, хто правила порушує (як КНДР) отримують можливість говорити зі світом iз позиції сили? >>
Богдан Гаврилишин — засновник благодійного фонду свого імені, який сприяє становленню людей нової генерації (стипендії, гранти, стажування), член Римського клубу (міжнародна організація, в яку входять представники політичної та економічної еліти 30 країн світу), директор Міжнародного інституту менеджменту МІМ-Женева, фундатор економічного форуму в Давосі, учасник Ініціативної групи «Першого грудня». >>
Згідно з оприлюдненим 16 березня у Римі звітом ООН World Happiness Index 2016 («Індекс рівня щастя у світі-2016»), Україна посіла 123-тє місце з охоплених дослідженням 156 країн світу. Нашими сусідами по «щастю», чи радше «нещастю», є африканські країни Кенія (122-ге місце) та Гана і Конго (124-те і 125-те місця). >>
