Уперше паруюче вино — гржанець — я пила на морозі на площі Ринок у Кракові. Прожектори підсвічували шпилі Маріацького костелу, ноги «гули» від безкінечного ходіння, а руки зігрівала тепла чашка. Замовляли напій — не задля спиртових градусів, а щоб довше протриматися серед краси старовинного міста — просто на вулиці в будиночку–ятці. Відтоді, коли насуваються холоди, я згадую про тепло гарячих коктейлів. Зима, нарешті, скоро закінчиться. Але часу залишилося вдосталь, щоб іще хоч раз побалувати себе глінтвейном, пуншем чи грогом на власній кухні.

Ще з часів Чорнобиля в багатьох залишилося тверде переконання, що пити червоне вино (але не більше келиха) корисно для кровоносної системи. Та й «тепліше» воно — як для зими. А якщо взяти напівсолодке, то смакує і з м’ясом, і з сирами, і з десертами та фруктами. Лишається одне питання — якому віддати перевагу? З відповіддю допоможуть спеціалісти Центру незалежних споживчих експертиз «Тест».

Своє перше «лексичне непорозуміння» у Львові я їла років десять тому. Усі, хто хоча б раз побував у місті Лева, пам’ятають «Світ кави» під стінами «Катедри». Посмакувати львівською кавою вирішила у цьому місці і я. Замовила ще сирники — у моїй, уродженки Чернігівщини, уяві — підсмажені на сковорідці невеличкі кругленькі млинчики з крутого тіста з сиру. Натомість офіціантка принесла інший «смаколик» (так на Галичині називають усе смачне, особливо солодке) — шмат пирога: вишуканого, смачнючого і ще дієтичнішого, ніж для мене звичні сирники. Бо про присутність борошна у ньому я тільки здогадувалася.
Підгледіти цікаві львівські рецепти, послухати про страви, які нині спробуєш лише у не надто молодих файних господинь, допомагають безліч ресторанів, кафе і кав’ярень, а ще — посиденьки у родичів і знайомих на кухні.

Найкращим знавцем історії львівських кав’ярень є письменник Юрій Винничук. Його книжка «Кнайпи Львова» перевидавалася багато разів українською, а минулого року вийшла і в польському перекладі. Тож слово фахівцю.

У любителів із будь–чого зробити свято є черговий привід: 26 січня розпочинається новий рік за місячним календарем. Зазвичай кажуть «китайський новий рік». Але якщо так сказати у присутності, приміром, корейців, то ці «східняки» можуть образитися. Бо насправді традиції новоріччя за східним календарем об’єднують історію кількох країн. І традиційно — різних кулінарій. Бо так уже склалося, що люди на всіх континентах будь–яке свято відзначали і відзначають застіллям.

«Немає поганих продуктів, є лише погані кухарі», — люблять повторювати китайські кулінари. Тому, щоб спробувати відтворити і корейські, і китайські страви, треба запам’ятати кілька правил. По–перше, дуже ретельно попередньо обробляти продукти. Наприклад, курку не обпалювати, а видаляти всі залишки пір’їн спеціальним пінцетом. По–друге, і китайці, і корейці проводять теплову обробку подрібнених продуктів дуже швидко: не більше чотирьох хвилин. Для цього використовують сильний вогонь і різноманітні сковорідки або сковороду вок із округлим дном. У результаті отримують збережені вітаміни й інші корисні речовини.

Розібратися достеменно, хто такі староноворічні Василь і Меланка, досить складно. Бо у цих персонажах тісно переплелися історія і міфи, язичництво і християнство, і навіть календарні реформи внесли свої корективи. Згадайте, приміром, щедрівки із «прилетіла ластівочка». У морозну погоду тільки горобці цвірінькають та ворони літають. А слова обрядових співів дійшли до нас із часів, коли новий рік святкували весною.

Коли заходиш до кондитерського відділу пристойного магазину і починаєш вибирати солодкий подарунок, очі просто розбігаються від розмаїття цукерок, тістечок, рулетів, кексів та шоколадок. Можете собі уявити, який шок отримали журналістки «УМ», потрапивши до «кондитерки», яка займає площу двадцяти середніх супермаркетів! Карлсон помер би від заздрощів, дізнавшись, яких солодощів нам вдалося скуштувати на Міжнародній виставці кондитерських виробів, що пройшла у німецькому Кельні. Адже сотні виробників з усього світу привезли до грандіозного виставкового центру свої найновіші та найсмачніші продукти.

Шлях до серця туриста пролягає традиційно через його шлунок (просто турист — слово чоловічого роду). А де останнім часом шукають українці туристичний рай? Ну правильно, там, куди наших предків насильно ганяли в полон — у Туреччині. П'ятизіркове узбережжя Белєка, анталійський аеропорт, який за мовними ознаками нагадує Донецьку область, доглянуті поля для гольфу із рівномірним зеленим «їжачком» двох видів трави, бетонні коробки новобудов, «артикль» — Наташя, Наташя — на турецьких базарах, «зідрані» з каталогів «оригінальні турецькі» «Дольче і Габбана», «Вікторія Бекхем», «Дізель» — є справжні і є підробні, срібло і золото в магазинах на вагу, античні руїни в Сіде, величний Стамбул і Ая-Софі — оце і є Туреччина. Але на світі є багато прекрасних місць, друже, — і сонце гламурне, і небо глянцеве, та мало таких точок, де пахлава (баклава) може замінити і небо, і сонце, і п'ять зірок. Тобто ми підійшли до кулінарної теми ближче нікуди, а що турецькі готелі славляться своїми шведськими столами і надто столами з солодощами, інформацію з перших рук ми отримали від шеф-кухаря Papillon Ayscha Hotel Дурмуша Узуна.

Усе, що кладуть у кошик для освячення, має своє значення.