У любителів із будь–чого зробити свято є черговий привід: 26 січня розпочинається новий рік за місячним календарем. Зазвичай кажуть «китайський новий рік». Але якщо так сказати у присутності, приміром, корейців, то ці «східняки» можуть образитися. Бо насправді традиції новоріччя за східним календарем об’єднують історію кількох країн. І традиційно — різних кулінарій. Бо так уже склалося, що люди на всіх континентах будь–яке свято відзначали і відзначають застіллям.
«У день нового місяця — перший день нового року за східним календарем — корейці збираються родиною, — розповідає Кім Юнг Сун, яка приїхала до Києва з Сеула. — Спочатку молодші члени сім’ї усі по черзі вклоняються старшим, бажають їм здоров’я. Потім вшановані дідусі й бабусі дякують онукам–правнукам і з побажанням успіхів, гарного навчання дають їм конвертики з грошима. Після такої церемонії сім’я сідає за стіл. Оскільки дійство відбувається вранці, то і застілля — сніданок. А основна суть його з давніх–давен — поминання померлих.
Обов’язково на столі має бути зварений на яловичому бульйоні суп із рисовими кльоцками, в який також кладуть м’ясо, зелену цибулю, виливають збите яйце, притрушують морською сушеною капустою і додають часник, — каже пані Кім. — Ще одна страва — крохмальна вермішель «Чап–че» з м’ясом, грибами, цибулею ріпчастою і зеленою, шпинатом, кунжутною олією і зернятами, соєвим соусом. Ця страва може бути і з кальмарами чи крабовими паличками. На новорічному столі також обов’язкові риба, салати, печиво, торт, фрукти».
У Китаї, на відміну від Південної Кореї, головною новорічною стравою є пельмені. А ще застілля не обходиться без курки — символу удачі. Новий рік за місячним календарем раніше за всіма правилами відзначали 15 днів, допоки нічне світило не ставало круглим. Кожен день мав свої правила. То вшановували богів неба і землі — покровителів сімейних цінностей, то невістки і зяті ходили у гості до свекрух і тещ, то всі вдома приймали бога достатку. У день повного місяця святкування досягало апогею — розпочинався Фестиваль ліхтарів: і дорослі, і дітлахи відлякували (і нині відлякують) вогнем усіляку нечисть.
«На Свято ліхтарів у Кореї господині готують по п’ять видів рису (з горохом, сочевицею тощо) і дев’ять видів салатів — кожна свої, — розповідає Кім Юнг Сун. — А потім ходять у гості і пробують страви інших».
Обід босоніж
— Найбільше мені сподобався ресторан китайської кухні у невеликому... болгарському містечку Троян, — розповідає киянин Ігор Мамишев. — Шеф–кухар із Піднебесної там уміло поєднував м’ясо, овочі, морепродукти і гострі приправи. Я не раз замовляв гарячі салати, в яких перемішувалися огірки, морква, цибуля, рисова вермішель, шматочки курки — все це здобрювалося різними приправами і соєвим соусом. Смачною була свинина у гострому соусі — спочатку і подих могло перехопити, але на кисло–солодкий я не переходив. Ще сподобався суп із морепродуктами: темно–коричневого кольору через присутність того ж соєвого соусу і з напівпрозорими «хробачками» рисових макаронів. Качку по–пекінськи ми так і не спробували. Бо таке замовлення треба було робити за день.
Недорогі ресторанчики в Пекіні — не для мене: майже у кожному з таких, найперше, негарно пахне. У меню багато пельменів — я їх не дуже люблю.
Як не парадоксально це звучить, але саме у столиці Китаю, у корейському ресторані, я вперше спробував самгепсаль — тонко нарізану підчеревину, яку просто на столі на спеціальній сковороді смажать із грибами, цибулею, капустою і різними приправами. Ця страва стала для мене улюбленою і в Сеулі. Як і інші традиційні корейські страви: кімчі — гострі і пряні закуски із квашеної пекінської капусти, пулькгоги — смажені шматочки яловичини, хальбі тан — бульйон із телячими реберцями та грибами, хальбі джим — смажені реберця. (До речі, телятина у Кореї майже втричі дорожча від свинини).
Коли я вперше зайшов у невеличкий ресторанчик національної кухні у Сеулі, здивувався: при вході стояло щонайменше пар десять взуття. Потім звик до того, що корейці обов’язково роззуваються перед тим, як сідають до столу (без стільців, «по–турецьки»), навіть у ресторані.
До речі, корейці дуже рідко приймають гостей удома. Якщо ж вони запросили когось у національний ресторан і власноруч (без участі офіціанта) смажать для всіх той–таки самгепсаль — можна вважати, що гостя відзначили найвищими почестями.
Ще свіжі зимові спогади про морозні вітряні дні, коли великою насолодою було зігрітися тарілкою гарячого борщику зі сметаною. Господині урізноманітнювали цю насолоду замороженим щавлем, законсервованою заправкою для борщу, заготовленими з осені чи купленими в магазині бурячками. >>
Найочікуваніший «смачний» сезон — це все-таки полуничний. Думаю, мало хто не погодиться зі мною, що полуниця — це не просто ягода, це ціла історія: весна в розпалі, відпустки на носі і навіть повернення з роботи додому — особливе: обов’язково з пакетиком запашної червоної ягоди. >>
Про користь кулешів, про яку я і так, утім, знаю, цього разу наслухалася від бабусь на лавочці. А народні рецепти — перевірені часом і, як правило, доступні. Тож готуємо. >>
Уже майже літо, а це означає, що ми знову шукатимемо затінки, холоднi страви і прохолоджувальнi напої. Лимонади — прекрасний засіб для втамовування спраги, охолодження організму і вітамінізації, як кажуть, три в одному. Отож за роботу! >>
«Сонце в цеберку» — саме так назвав своє знамените варення з кульбаб Микола Канішевський, відомий нам як телепродюсер, перший віце-президент Національної телекомпанії України, ведучий телевізійних програм («Вісті тижня» та інших цікавих проектів). >>
От так і незчулися, як перша їстівна зелень, обдарувавши нас весняними вітамінами, відбуяла, і на зміну їй для багатьох несподівано приходять... грибочки. Це і ви помітите, коли зайдете в лісопосадку чи хвойний ліс подихати цілющою хвоєю, а додому повернетеся з торбинкою тугеньких маслючків. >>
