Фестиваль «Молодість» за найскрутніших часів залишався для українського кіно таким собі апологетом оптимістичного завтра. Про рівень конкурсної програми, імена переможців тощо зараз не йдеться — важливим був сам факт того, що фестиваль відбувається, сотні студентів штурмують фестивальні кінопокази, а оргкомітет якимсь дивом знову примудрився залатати чергову дірку в бюджеті... Сьогодні, коли кіно, нехай в основному лише кількісно, більш-менш оклигало й українські прем'єри вже не є такою дивиною, як кілька років тому, ентузіазм «Молодості» заслуговує на окрему порцію дифірамбів. Уже виважену і усвідомлену, адже дописати історію фестивалю аж до цифри 36 і зробити заділ для наступних порядкових номерів — це дорогого варте. Як і здатність дивувати, якій фестиваль ніколи не зраджував.
Головною особливістю цьогорічної «Молодості» буде зміна її «прописки». «Ми припинили бути закритим фестивалем і виходимо за межі Будинку кіно», — каже генеральний директор фестивалю Андрій Халпахчі. І додає, що це не останній сюрприз від «Молодості-2006».

Коли близько двох років тому франківці гастролювали у Мінську, то, як люди чемні, не лише подякували акторам театру імені Янки Купали за гостинність, а й запросили їх на гастролі до Києва. До того ж востаннє білоруси були в Україні наприкінці 80-х, ще за часів Радянського Союзу, і подивитися на те, як змінився білоруський театр, чим живе і як експериментує, сьогодні справді цікаво. (Зрештою, ми дуже мало знаємо про сучасні театри пострадянських країн, за винятком, звісно, театрів Росії). Купалівці вирішили сповна компенсувати цю часову прогалину у майже двадцять років і заявили до київських гастролей аж вісім своїх вистав, які покажуть на сцені Театру імені Франка з 10 по 19 жовтня.

Цього року ми часто говоримо про Івана Франка - 150-річний ювілей Каменяра зобов'язує. Сам факт такої активності мав би трішки засмутити, оскільки згадувати таких великих людей, говорити про їх унікальність та важливість для країни й народу лише в ювілейний рік - є в цьому щось фарисейське, а особливо голосних «рупорів круглої дати» так і хочеться назвати пристосуванцями.

Учора франківці розпочали свій 87-сезон. Традиційно, виставою «Украдене щастя». Яка у рік 150-річчя Івана Франка звучала ще символічніше, ніж завжди. Хоча шанували і ще шануватимуть свого патрона-ювіляра франківці не одним лише «Украденим щастям», яке, до речі, в репертуарі театру вже понад півстоліття. (Першу версію п'єси Франка ставив ще Гнат Юра, а друга, Данченка-Ступки, була зіграна понад триста разів). Події «на тему» розпочалися ще до офіційного старту сезону 2006—2007: днями театр повернувся з гастролей у Львові, присвячених 750-річному ювілею міста та 150-річчю Франка, які Богдан Ступка назвав «шикарними». Возили «Украдене щастя», «Увертюру до побачення», «Каїн» та інші вистави, які у Львові змогли побачити далеко не всі бажаючі — сотні львів'ян змушені були картати себе за неоперативність, тупцюючи біля таблички «Усі квитки продані». І шкодувати, що про зустріч зі своїми колишніми земляками — Ступкою, Кадировою та іншими теперішніми франківцями — вони могли хіба що почитати в газетах.

У симпатіях до німецької культури, режисури, драматургії російська драма була помічена неодноразово. Тут ставили Танкреда Дорста, «Емілію Галотті», тут кілька років поспіль проходили читання сучасної німецької п'єси. Про спільного Шекспіра Театр імені Лесі Українки та Мюнхенська театральна академія домовлялися давно, а два місяці тому цю ідею почали обживати на сцені. Три тижні наші молоді актори разом із німецькими колегами репетирували Шекспіра у Мюнхені, наразі ж учасники цього проекту перебралися до Києва, де проходять останні перед прем'єрою репетиції.

Чим займаються актори влітку? Театри не працюють, у кіно кличуть небагатьох, на фестивалі, бюджет яких небезмежний, лише найпопулярніших... Думаєте, відпочивають на курортах чи дачах, набираючись сил до нового сезону? Швидше, навпаки. Нових сил вони набираються, ...працюючи над іншими мистецькими проектами. Актриса Лариса Кадирова, наприклад, нещодавно повернулася з Керчі, з VІІІ Міжнародного фестивалю «Боспорські Агони», арт-директором якого вона є з часу його заснування. А тут, у Києві, на неї чекають ще дві досить серйозні події: фестиваль «Марія», який готує пані Лариса, та нова вистава театру імені Франка, в якій Кадирова гратиме одну з головних ролей.

Міжнародний фестиваль анімаційних фільмів «Крок», що на території країн СНД є єдиним у своєму роді й користується досить високим авторитетом у світі, має двох співпрезидентів — Давида Черкаського (Україна) та Едуарда Назарова (Росія). Прописку фест також має подвійну, а тому відбувається по черзі то в Україні, то в Росії. Цього року «Крок» приймають у себе наші сусіди, які накреслили для фестивалю цікавий маршрут: Нижній Новгород—Чистополь—Перм—Чайковський—Єлабуга—Ульянівськ—Казань—Нижній Новгород. У мандрівку на теплоході «Георгій Жуков» «Крок-2006» вирушає сьогодні, офіційне відкриття фестивалю відбудеться 11 серпня у Пермі, церемонія вручення призів — 17 серпня у Нижньому Новгороді.

Іспанський режисер Педро Альмодовар — не ремiсник і не художник, а насамперед особистість. Так, є у цій одвічній дилемі і такі «відхилення від норми». І дуже добре, що є. Бо якщо колеги пана Альмодовара мають право на «прохідний фільм» — продукувати винятково шедеври проблематично навіть для геніїв — то він намагається говорити лише про дуже важливі, резонансні речі, які у будь-якому разі не залишаться непоміченими.

Театр сьогодні — явище надвичайно демократичне. Строкате і багатовекторне, поблажливе і різноманітне. Розмите — постійно народжуються якісь жанри, піджанри, з'являються нові принципи існування на сцені... Провокативно-зухвале, емоційне і динамічне. Здавалося б, всі ці епітети можна використати для позитивної характеристики театру — зрештою, все це свідчить про те, що відбувається рух, на місці ніхто не сидить, ідеї б'ють фонтаном, а значить, пробуксовка людям мистецтва не загрожує.

Проблеми з авторським правом в Україні виникають досить часто. І видавнича галузь тут — один із найактивніших примножувачів різноманітних прецедентів, які зазвичай мають величезний резонанс. Ось уже майже рік про своє ексклюзивне право на український переклад «Маленького принца» Антуана де Сент Екзюпері говорить видавництво «Кальварія», паралельно захищаючись від контрафакту, який у кілька десятків, а то й сотень разів перевищує легальний наклад. До речі, саме «Маленького принца» можна вважати одним із етапних творів у процесі становлення авторського та суміжного права в новітній Україні: «Кальварії» ще у досудовому діалозі вдалося порозумітися з видавництвами «Світ», «Махаон Україна», «Фоліо» та іншими, які зобов'язалися не друкувати нових «Принців» без дозволу на те правовласників. Щоправда, деякі видавництва — «Веселка», наприклад — все ще залишаються далекими від того, аби шанувати закон, і потихеньку збувають своїх нелегальних «представників королівської знаті». Але й за таких «персонажів» ця історія виглядає досить обнадійливо — видавці почали з більшою повагою ставитися і до законодавства, і до своїх колег. Що, втім, аж ніяк не страхує видавничий ринок від чергового пронизливого вигуку «Гвалт! Рятуйте! Грабують!»...