Шпрехен зі Шекспір

      У симпатіях до німецької культури, режисури, драматургії російська драма була помічена неодноразово. Тут ставили Танкреда Дорста, «Емілію Галотті», тут кілька років поспіль проходили читання сучасної німецької п'єси. Про спільного Шекспіра Театр імені Лесі Українки та Мюнхенська театральна академія домовлялися давно, а два місяці тому цю ідею почали обживати на сцені. Три тижні наші молоді актори разом із німецькими колегами репетирували Шекспіра у Мюнхені, наразі ж учасники цього проекту перебралися до Києва, де проходять останні перед прем'єрою репетиції.

      Зважаючи на назву вистави, опиратися спокусі поіронізувати з цього приводу  зовсім не хочеться. Бо вистав з такою ж назвою зараз у Києві близько десятка, а світова драматургія — це не лише Шекспір, при всій повазі до його таланту. Але опиратися таки доведеться, бо ці «Ромео і Джульєтта» мають кілька принципових відмінностей. По-перше, виставу гратимуть російською та німецькою одночасно, вона матиме двомовну версію. Актори говоритимуть своєю мовою: клан Монтеккі — німецькою, клан Капулетті — російською. Тобто на сцені, окрім відомих подій у Вероні, відбуватиметься ще й діалог мов. По-друге, п'єса для двомовного проекту має бути відомою всім, аби глядач розумів, про що йдеться. То ж «Ромео і Джульєтта», на думку режисера-постановника вистави Катрін Кацубко, у цьому плані — поза конкуренцією. Планується, що вісім прем'єр будуть зіграні у Києві ( ця вистава на сцені Театру російської драми йтиме щовечора з 17 по 23 вересня), а ще вісім — у Німеччині. «Але вже зараз розумію, що на неї глядачі з України та Німеччини реагуватимуть по-різному, — каже пані Кацубко. — Німці значно стриманіше, ніж українці, висловлюють свої емоції. Хоча це зовсім не означає, що німці нічого не відчувають чи не вміють співпереживати». По-третє, ця вистава має бути експериментальною, а визначення «україно-німецька» в назві проекту його автори хочуть підкреслити жирною червоною лінією. Тобто ми маємо побачити, чим є німецька акторська школа та режисура, а німці, відповідно, — познайомитися з українським театром. При цьому на сцені, запевняє Катрін Кацубко, звучатиме єдиний акторський ансамбль. Як це і має бути за законами театру, яку б країну він не презентував. До речі, це завдання — звучати єдиним ансамблем — для молодих акторів ускладниться ще й тим, що гратимуть вони в мінімальних декораціях. А «розмалюють» сценічний простір з допомогою  яскравих костюмів героїв (художник — Олена Дробная).

      Для цієї постановки були використані два переклади «Ромео і Джульєтти» — німецький Томаса Браша та російський Щепкіної-Купернік в редакції Алли Рибікової. У виставі беруть участь з українського боку  Наталя Шевченко, Ольга Когут, Євген Авдєєнко, Володимир Осадчий та інші; з німецького —  Штефан Штрассер, Едвін Варкентін, Флоріан Лау, Артур Галіанді та ін.

      Виставою «Ромео і Джульєтта» Театр російської драми відкриває нову, вже четверту, сцену. Чим, мабуть, неабияк порадує керівників інших театрів, які свої творчі плани змушені втілювати на одній, максимум — двох сценах.