Центральний майдан «шахтарської столиці» прикрашає дивний ідеологічний гібрид, що є наслідком чиновницької нерозбірливості: на височенній титановій стелі з ленінською цитатою (мовляв, «Донбас — не випадковий для пролетарської революції район») — бадьоро майорить на вітрі державний синьо-жовтий прапор. Такий собі коктейль з абсолютно непоєднуваних компонентів, до якого мільйонне місто, втім, устигло звикнути.

Невідомо, де й коли буде створено музей помаранчевої революції і чи створять його взагалі. Час минає, і спомини про ті дні, на жаль, потроху стираються з пам'яті. На жаль — бо для багатьох із нас листопадово-грудневий відрізок 2004 року став одним із найяскравіших і найкращих у житті. Що ми розкажемо про нього нащадкам? Чи не додамо до історичної правди байок, чи не створимо ще один міф, що матиме не так і багато спільного з реальними подіями? Подібні думки відвідують наші, вже не такі буйні, голови паралельно з ностальгією. Висновок: потрібно працювати й архіваріусам, і музейникам. Бо ця боротьба за свободу варта нашої пам'яті не менше, аніж події 60-річної давнини.

Днями журналісти «УМ» на чолі з редактором взяли участь у створенні картини, яка претендує на потрапляння до Книги Гіннесса. За ініціативою народного художника з Вінниччини кожен бажаючий, хто симпатизує помаранчевому Майдану, може долучитися до його відтворення своїм мазком фарби. Нас багато, і це може бути рекорд...

Сьогодні — якщо рахувати від «пакетного голосування» у парламенті 8 грудня — виповнюється рівно півроку від завершення помаранчевої революції. Можна було б написати «з дня перемоги», однак і наші висновки, і висновки політологів про «постреволюційний» розвиток України не додають приводів для оптимізму. Тоді, в емоційно-піднесеному грудні, здавалося, що нові керманичі — ті, яких відстояли ми, — мали повести країну дещо в іншому напрямі, зробити значно менше помилок. Що маємо зараз? Переможний запал вичерпано, мода на Україну у світі невдовзi скiнчиться, помаранчевий колір у самій Україні стає, на жаль, кон’юнктурою. Попереду — вже не жовтогарячі, а дедалі сіріші будні. Нову владу доводиться критикувати майже тими самим словами, що й попередню. А боролися ж не за це...

Учорашній «круглий стіл» у бенкетній залі столичного готелю «Національний» став одним із небагатьох місць, де журналісти можуть «вичепити» «героя нашого часу» Віктора Пінчука. Тема надання безкоштовної адвокатської допомоги для малозабезпечених, яку начебто збирається спонсорувати в масштабах усієї країни Пінчук разом із Соросом, представників мас-медіа цікавила не надто. Зате «акули пера й мікрофона» накинулися на зятя Кучми в «кулуарах», щойно пан Пінчук відлучився з-за столу. І сталося: один із найзаможніших українців таки розповів дещо пресі. Навіть виглядав охочим до інтерв'ю, що з Віктором Михайловичем буває рідко. Але зараз йому є що сказати, адже в нього зараз є що забирати. Тим часом існує можливість «помиритися», і саме це пропонує власник заводів, телеканалів і мистецьких центрів.

Приїхавши до «постреволюційної» України, відомий філантроп і мільярдер Джордж Сорос мав нагоду відчути принаймні одну перевагу «помаранчевого ладу»: цього разу йому вдалося вберегти костюм від майонезу. І хоча неподалік від маршрутів американського гостя журналісти з тривогою помічали великий білий автобус «Братства» (саме ці молодики під керівництвом Дмитра Корчинського й «патронатом» тодішнього голови кучмівської АП Віктора Медведчука облили Сороса під час його візиту до України в березні минулого року), очевидно, це був звичайний збіг обставин. Звісно, доки нога мільярдера не ступила на борт літака, ризик якої-небудь «продуктової» атаки залишався, але навряд чи комусь вона була потрібна. Одні вибори вже завершилися, інші ще не почалися, тому навіть затяті ненависники Сороса — комуністи — робити собі піар на поливанні містера Джорджа словесним чи реальним брудом не стали. І, дивлячись інформаційні випуски новин, де про приїзд фінансиста-філантропа говорили зі стриманим задоволенням, навіть не вірилося, що ще якихось вiсiм місяців тому на нього бризкали слиною з усіх «головних» «кнопок» телевізора.

На тлі публічної демонстрації деяких протиріч уряду та Президента, що мала місце під час приборкання «бензинової кризи», були оприлюднені нові ініціативи щодо подальшої консолідації. Вже невдовзі Віктор Ющенко назвав твердження про те, ніби він не проти відправити Юлію Тимошенко у відставку, «байками», а в заяві від 22 травня йшлося не лише про спільність командних дій на ниві державного менеджменту, а й про об'єднання політичних зусиль задля створення спільного блоку під наступні парламентські вибори.

Колишній голова Закарпатської області, якого минулих вихідних забрали з лікарняної палати в Ужгородський слідчий ізолятор №9, зараз сидить у чотиримісній камері разом з іще одним ув'язненим і харчується зi спільної кухні. Про це розповів заступник начальника СІЗО Петро Шелельо, повідомляє сайт «Обком».

Уже було зібрався народний депутат Нестор Шуфрич, як і обіцяв, виписуючись із лікарні (це мало статися вчора чи сьогодні), поласувати смачнющими цукерками фабрики «Рошен», подарованими міністром внутрішніх справ, але капосні колеги Юрія Луценка геть зіпсували йому апетит. Спершу безжальний міністр охорони здоров'я Микола Поліщук заявив, що струсу мозку в постраждалого під час боротьби з бійцями спецпідрозділу «Сокіл» Шуфрича немає. «За даними об'єктивних методів обстеження, струсу головного мозку не було», — заявив Поліщук, один із найавторитетніших нейрохірургів України. Хоча здоровим Нестора Iвановича теж не назвав — на думку Поліщука, у пацієнта клініки «Борис» просто «ознаки старої травми лобових доль». Міністр також запевнив, що «може це сказати абсолютно достовірно», бо має повну інформацію з цього приводу.

П'ятеро хлопців знемагають від спеки, сидячи в тіні крислатого дерева. Навпроти через дорогу на великому стриженому газоні — два десятки наметів і десяток гасел, увіткнутих у землю. На плакатах написи на кшталт — «Руки геть від Івана Різака». Біля них — жодної людини. Так в Ужгороді виглядає наметовий табір есдеків, які протестують проти арешту свого лідера.