Документ, який Юлія Тимошенко підписала позавчора під час візиту на Вінниччину, офіційно іменується угодою щодо регіонального розвитку області. З іншого боку підписи поставили голова облдержадміністрації Олександр Домбровський, голова облради Григорій Заболотний та мер Вінниці Володимир Гройсман.

Прибутки великого підприємства, та ще й у значних розмірах, просто так від оподаткування не сховаєш. Однак при бажанні завжди можна вигадати хитрі схеми, щоб частину коштів «винести за дужки». Одну з них спробувала реалізувати на практиці головбух ВАТ «Вінницягаз» Галина Т.. Вона скористалася тим, що деякі суми з обігу були спірними — щодо них розглядали справи в господарських судах, а тому кошти не включали до підсумкової цифри валового доходу підприємства.

Схоже на те, що незабаром буде покінчено із ситуацією, коли судова справа потрапляє до заздалегідь визначеного «потрібного» судді, готового винести «потрібне» рішення. З 1 січня в галузі адміністративного судочинства запроваджено новий порядок: віднині справи між суддями розподіляє комп’ютер, і робиться це у випадковому порядку. Однак те, що для Вищого адміністративного суду стало новинкою, для співробітників Вінницького окружного адміністративного суду вже є звичною практикою. Тут давно зіграли на випередження, бо користуються цією системою в пілотному варіанті ще з 2008 року, а в повному обсязі вона запрацювала на півмісяця раніше, ніж у ВАСУ — з 15 грудня 2009 року. Це дозволило виявити в її роботі недоліки і швидко усунути, щоб при масовому застосуванні користувачі з ними не зіткнулись.

Триденний фестиваль «Дні українського кіно», що відбувся на Вінниччині наприкінці минулого тижня і зібрав провідних митців вітчизняного кінематографа, має надії невдовзі стати традиційним. Але це не перша фестивальна ластівка: цьогоріч в обласному центрі вперше пройшли дні польського кіно, на яких глядач побачив ретроспективу фільмів Кшиштофа Зануссі, і наступної весни ініціатива набуде продовження, про що вже існують домовленості.

Для групи вірян, які повертались у суботу з євангелістського зібрання в місті Ватутіне на Черкащині, дорога додому виявилась останньою. Спершу вони доїхали до Гайсина, де один із двох мікроавтобусів та частина пасажирів залишились, а решта пересіла у «Фольксваген транспортер». Кінцевим пунктом призначення було місто Чернівці, а по дорозі водій мав ще висадити кілька осіб у Вінниці.

Спільна операція, яку провели служба боротьби з економічними злочинами та податкова міліція Вінниччини, не потребувала особливої підготовки. О дев’ятій вечора оперативники просто увійшли до приміщення на одній з вулиць міста Козятина, де спритний підприємець із Вінниці розгорнув підпільний ігровий зал. Немолода подружня пара, яка в цей час намагалась повернути «вкладені» 100 гривень, розповіла, що за останні місяці не вперше випробовує тут фортуну за власні гроші. Втім речових доказів довго шукати не довелось — тут стояли 20 ігрових автоматів, 17 із яких були цілком придатні до використання.

Три величезні склади боєприпасів (причому два з них — у безпосередній близькості до обласного центру) отримала у спадок Вінниччина від Радянської армії. Нині ж зі смертельною начинкою цих підземних і наземних сховищ потроху прощаються. Торік із регіону забрали всі авіаційні боєприпаси, а днями перестав існувати склад протитанкових і протипіхотних мін місткістю близько 12 тис. тонн. У мальовничому сосновому лісі в Гайсинському районі вантажівки у супроводі спецназу перевезли останню партію до складу поблизу Деражні, що на Хмельниччині. Військові впорались лише за півроку, щодня вивозили від 80 до 140 тонн мін.

Коли розгорівся скандал із дипломом Андрія Кислинського, одразу кілька депутатів Могилів–Подільської міськради офіційно звернулись до міського голови з вимогою перевірити справжність документів про освіту людей, які займають відповідальні посади в комунальних службах. Михайло Саволюк, який нині очолює місто, відреагував на ініціативу відразу. Він не тільки видав розпорядження, яким створив комісію для перевірки, а й сам подав приклад, виставивши на інтернет–сайті свої дипломи.

Книжкова серія «Поэты — узники ГУЛАГа», що виходила упродовж дев’яностих років минулого століття в Москві мізерним накладом по 300—500 примірників, нараховує кілька десятків видань, а серед авторів можна бачити й уродженців України. Якщо одні імена жодних рекомендацій не потребують (наприклад, Василь Стус), то інші нічого не скажуть навіть літературним ерудитам. До останніх належить Вілен Лисенко — збірка «Изнанка века» з’явилася вже після його смерті. Вона містить тридцять п’ять віршів і залишається єдиною книжкою справді талановитого поета, долю якого знівечив політичний режим. Та й не тільки життєву долю — він у прямому значенні пройшовся вогнем і мечем майже по всьому творчому доробку: коли б упорядник зайнявся підготовкою повнішого видання поезій Лисенка, то з’ясував би, що майбутня книжка вийшла б теж невеликою...

Вілен Михайлович народився 1932 року в Могилеві–Подільському — місті, яке серед населених пунктів регіону є, певно, найбільш мультикультурним. Українська, єврейська, молдавська та російська національні стихії тут взаємопереплітаються, а відтак, доповнюючись ще й ромськими впливами, формують неповторну ауру покордоння. Хлопець відчував це безпосередньо на собі, адже в його жилах текла кров українська (від батька) та єврейська (від матері). Тітка була авторитетною в місті вчителькою російської мови, тож він ще у шкільному віці, вочевидь, не без її впливу, почав віршувати саме по–російському.

Не претендую на абсолютну достовірність, але все–таки ризикну стверджувати: з–поміж російських письменників, які писали про перебіг Другої світової на теренах України, певно, найповніше і найширше розкрив тематику Віктор Астаф’єв. Навіть якщо знавці зможуть навести імена людей, які написали про це більшу кількість сторінок, твори прозаїка із Сибіру все одно залишаться серед найправдивіших. Жорсткі, без пригладжувань, без пропагандистського фальшу повісті Астаф’єва розкривають реальну правду воєнних буднів. Або ж те, що письменник вважав правдою і відстоював до останку — на відміну від деяких сучасників, які зі здобуттям слави дозволили «вмонтувати» себе у правлячий режим і старанно відробляли отримані пільги.