Однією з найболючіших своїх проблем сучасний світ називає еміграцію. І неважливо, настільки благополучною є країна — так чи інакше вона змушена стикатися з неможливістю своїх громадян жити там, де народилася. Своє ставлення до цієї проблеми дедалі частіше озвучує театр.
Із 2 по 10 квітня найважливішим із мистецтв для Києва стане музика. На різних концертних майданчиках української столиці (Національна філармонія, Трапезна палата Києво–Печерської лаври, Дитяча академія мистецтв...) прозвучать п’ять симфонічних, чотири хорових, 14 камерних концертів.
Європейському туру Deep Purple, який розпочався у жовтні минулого року, передували чутки про те, що це — останній творчий вояж музикантів. І хоча цю інформацію Ян Гіллан з товаришами спростували на своєму офіційному сайті, спростовувати її доводилося і перед кожним концертом: фанати воліють особисто пересвідчитися в тому, що більш ніж сорокалітня історія Deep Purple матиме продовження. Заспокоївши своїх шанувальників у Польщі, Бельгії, Франції, Швейцарії та Німеччині — а заодно продемонструвавши прекрасну творчу форму, — живі класики англійського року взяли курс на пострадянські країни. До Києва музиканти прибувають після концертів у Москві та Пітері, а в суботу полетять до Мінська.
Два роки Ірина Білик інтригувала своїх шанувальників: ще трішечки, ще невеличкі корективи в програмі, ще пару деньків роботи на студії — і ми з вами зустрінемося. І ось нарешті стадія підготовки та промо грандіозного туру на підтримку нового альбому «Моя любов» позаду, попереду — концерти в двадцяти одному місті України (тур завершиться 29 квітня у Вінниці). Режисер Максим Паперник вибудував яскраве шоу, в якому на сцені поряд зi співачкою — не лише традиційний балет і музиканти, а й композитор Жан Болотов власною персоною, автор аранжування багатьох пісень Білик.
П’ять років тому гурт «ТІК» в’їхав в український шоу–бізнес на своїх знаменитих «Оленях». Відтоді Віктор Бронюк iз товаришами старанно підтримують імідж музикантів не лише талановитих, а й епатажних, розкутих, завжди готових потішити своїх шанувальникiв вишуканим стьобом або провокаційною римою в черговому шлягері. Найближча неординарна подія від «ТІК» запланована на 21 лютого — цього дня Віктор Бронюк та його команда запрошують своїх шанувальників до Палацу «України» на «Естрадно–сімфонічєский–бомбіческий концерт», де виступлять разом з Ансамблем пісні і танцю Збройних сил.
Післязавтра в Театрі оперети Тетяна Васильєва та Сергій Рост зіграють комедію «13 ґудзик Наполеона». Сміятися можна починати вже просто зараз, уявивши поряд iз високою та стрункою Васильєвою маленького кругленького Роста. Але зовнішня складова вистави — це лише візитка іскрометного дійства, яке обіцяють глядачам майстри комедійного жанру.
До феномену Алли Пугачової можна підходити з різних боків, і кожен такий підхід навряд чи увінчається стовідсотково позитивним результатом. Оскільки ця жінка, як жодна інша, завжди вміла жити «на повні груди», фонтануючи інформаційними приводами на всіх фронтах: творчість, особисте, донька–онуки, супутні проекти, як–то радіо «Алла», випуск парфумів та взуття... Якщо ніші її життя уявити собі у вигляді шафи, то можна не сумніватися, що «скелети» з неї випадатимуть штабелями. Власне, вони, ці «скелети», навіть не чекають, поки хтось розчинить дверцята — самі якось вибираються назовні й додають нових пікантних подробиць до біографії всенародно улюбленої артистки. Невтомні «пугачовознавці» регулярно комплектують їх у спецпроекти на сторінках ЗМІ.
Учора в Києві митці говорили про тишу. Не змовляючись, в один і той самий час художниця Олена Журавель в Українському фонді культури відкривала власну виставку «Вогні тиші», а в Національній спілці письменників Віталій Борисполець презентував власну книгу верлібрів «Тлумачення тиші».
«У цьому спектаклі я насамперед жінка — кохана Висоцького, яка боролася за його долю. Я співаю його пісні — це складно не лише морально, а й сентиментально. Але я актриса...» — зізналася Марина Владі на початку свого тижневого гастрольного візиту до Москви. І принагідно уточнила, що їхати до Росії зі своїм моноспектаклем «Володимир, або Перерваний політ» вона не планувала. Презентувавши цю постановку за власними мемуарами у Парижі три роки тому, вона так і виходила б із нею на сцену театру «Буф дю Норд», якби одного разу цю роботу актриси не побачив міністр культури РФ Олександр Андреєв і не переконав Владі привезти виставу до Росії. Організацією гастролей опікувався Театр націй і особисто його керівник Євген Миронов, а саму виставу актриса грає на сцені Центру імені Всеволода Мейєрхольда.
Сьогодні у Фонді сприяння розвитку мистецтва відкривається виставка графічний робіт київської поетеси Надії Курбатової. Експозиція, на жаль, має сумний підтекст: вона присвячена 10–річчю з дня смерті Надії Курбатової (02.02.1972 — 07.01.1999). Роботи художниці експонувалися на багатьох персональних та колективних виставках. Чотири роки тому у видавництві «Пергамент» вийшла книга її віршів та графіки. Одночасно були видані сім серій листівок з її малюнками та віршами.
