Дитинства згадую простори,
Коли у хаті карантин,
Там небо чисте, неозоре.

Учора я розмістив пост про п’яних російських хлопців (из города русской славы — Николаева), що в понеділок увечері купували пиво та горілку. Раніше я писав про п’яну російськомовну молодь, що влаштовувала дебош у познанському трамваї.

В Україні народилось багато бід. Нині ще одна загроза — розповсюдження важкої хвороби, коронавірусу, на нашій території.

Історично складалось так, що Україна була, є і буде центром не тільки Європи. Пишу не лише для неуків з історії України. Земля, територія України — це вислід праці багатьох поколінь.

Я, дитина війни, маю вже похилий вік, пережив багатьох керівників нашої країни — спочатку СРСР, а потім, з 1991 р., незалежної України

Якось у неділю ввімкнув польський телеканал, а там транслювали службу з костелу і всі присутні молились за польського жовніра (солдата).

«Мова і пісня — душа народу» — ці слова потрібно знати нашим учням, їхнім батькам, депутатам, керівним особам. Українська мова виникла у народу з подальшим розвитком нації, а кожна нація має свою мову, свою територію.

Спочатку зелене воно ще хоч трошки загравало з патріотичним наративом. Бодай технологічно, бодай поверхнево — але воно принаймні намагалося враховувати почуття й очікування великого масиву майданних людей. Тепер же воно попливло настільки, що навіть не приховує свого занурення в тотальний антимайдан

«Москаль, на Украину зубы не скаль», — попереджав ще Володимир Маяковський.