Блок Тимошенко посилив свої позиції у владі, а Президент продемонстрував, що його наміри серйозні, а настрій на дострокові вибори — вкрай рішучий. Учора своїм указом Віктор Ющенко призначив першим заступником секретаря РНБО Івана Плюща «праву руку» Юлії Тимошенко — Олександра Турчинова. Партія регіонів вустами свого штатного речника, нардепа Василя Кисельова вже розцінила цей крок Президента як можливу спробу «силового варіанту розв'язання конфлікту».

Ще кілька днів тому здавалося, що ситуація в країні розвиватиметься хай і не за простим, проте вже за визначеним сценарієм. Адже робоча група з підготовки дострокових виборів напрацьовувала певні домовленості, досягала деяких успіхів, а Президент зустрічався з Прем'єром, і вони також нібито просувалися вперед — хай навіть і мікроскопічними кроками. Лишалося тільки узгодити дату виборів — компроміс у цьому питанні видавався найтяжчим завданням, але суспільство сподівалося, що два Віктори таки дійдуть до спільної вікторії.
На тлі цих подій новини з Конституційного Суду смакували вже не так, як раніше, — доля дострокових виборів (тим паче після фактичної згоди на них Януковича) більше ніби не залежала від того, що скажуть на Жилянській. Однак згодом стали говорити про те, що представники коаліції навмисно затягують переговорний процес. А ще пізніше стало зрозуміло, навіщо подібне зволікання було потрібно, — в країні «ожив» і надзвичайно активізувався Конституційний Суд. Не без допомоги «молодших» товаришів із районних судів Донецька чи Єнакієвого, контрольованих, ясна річ, тiєю ж таки коаліцією. Як виявилося, Янукович кивав Ющенкові головою, але насправді потай готував удар у відповідь.

Ще позавчора представники робочої групи, які намагалися «розрулити» непросту колізію навколо дострокових парламентських виборів, попрощались один з одним. Увесь пакет частково погоджених документів вони передали Президентові і Прем'єру. Проте перші особи держави компромісу поки що не досягли. Відтак робочу групу відправили працювати знову. Чи надовго — покаже час і здатність домовлятися, яку продемонструють Ющенко та Янукович. А в середу по обіді про всі тонкощі процесу та його результати «УМ» розповів Микола Оніщук — народний депутат, член фракції «Наша Україна» і один з небагатьох, хто свого часу не спокусився наслідуванням Анатолія Кінаха й залишився у складі «НУ», відмовившись від посади заступника голови Партії промисловців і підприємців.

День перемоги лідер «Народної самооборони» Юрій Луценко відсвяткував у колі ветеранів Сумщини, переважно з партизанського руху. Тож бойові 100 грамів Луценко із соратником Миколою Катеринчуком підняли у Спадщанському лісi поблизу Путивля. Саме тут у 1941—1942 роках було місце стоянки легендарного командира партизанів Сидора Ковпака. Нині тут — Меморіальний комплекс партизанської слави. Луценко каже, що обрав це місце для вшанування ветеранів не випадково: мовляв, молодим активістам «Народної самооборони» є чому повчитися у сивочолих партизанів — людей із народу, які без допомоги влади самоорганізовувалися на захист рідної землі. Саме тому акція громадянського руху «Народна самооборона» до 9 травня мала назву «Естафета поколінь».
Юрій Луценко із задоволенням проводив паралелі, казав, що народна самооборона i партизанський рух — поняття нерозривні. Ветеранів розчулили подаровані мобільні телефони, тепер вони завжди будуть на зв'язку. А скуштувавши солдатської каші, багато хто запитував опозиційного лідера, чи скоро і як вирішиться політична криза. «На жаль, наш прапор перемоги ще попереду. Ми зараз лише на Курській дузі, але перемога буде за нами!» — відповідав лідер «Народної самооборони», оголошуючи тост. «Україні молодій», влаштувавши ексклюзив буквально посеред лісу, Луценко погодився розповісти більше.

Анатолія Семиногу, народного депутата від БЮТ і голову київської міської організації Блоку Тимошенко, цитують не найчастіше. Хоча не можна стверджувати, що він — закрита для преси людина. На останньому з'їзді БЮТ Семинога практично не сидів на місці і був помічений у перманентних розмовах із журналістами. Свій номер у списку Анатолій Іванович знав заздалегідь, тож охоче бесідував із медійниками.
З «Україною молодою» Семинога згодом поспілкувався теж, причому у форматі великого інтерв'ю — вперше. Деякі його відповіді на наші запитання справляють враження трохи пафосних, але не забуваймо про те, що в країні фактично триває виборча кампанія. Отже, без гасел, обіцянок і критики суперників політикам не обійтися...

Якби вибори відбулися 27 травня, Народний рух ішов би на них у складі блоку «Українська правиця». Принаймні саме таким було рішення з'їздів, які відбулися одразу після першого указу Президента про розпуск Верховної Ради. До цього блоку мали увійти також Українська народна партія (Костенка) і УРП «Собор» (Матвієнка). Першим номером у списку став голова НРУ Борис Тарасюк, а повна назва блоку сперлася на бренд його партії, однієї з найстаріших в Україні, — «Рух — Українська правиця».
Зараз «помаранчеві» поновили переговори про створення більшого блоку — за участю НСНУ, «Правиці» та «Народної самооборони». У розмові з кореспондентом «УМ» Борис Тарасюк сказав, що нині це найбільш імовірний варіант, хоча наразі, поки не прийнято відповідних рішень, НРУ готується до виборів у складі «Правиці».

Відоме народне прислів'я: закон, як дишло — куди повернеш, туди й вийшло. Цей самий феномен у перекладі мовою політики можна визначити афоризмом: «Політика — це узаконене свавілля». Але обидві форми зазначеного феномену актуальні не для кожного народу. На жаль, те, що сьогодні відбувається в Україні, свідчить: проблема деградації політики і права є надзвичайно актуальною саме для нашої країни. Чому? Тому що в Україні створилися сприятливі умови для ескалації аморальності у сфері політики й права.

Сьогодні Конституційний Суд дев'ятий день розглядатиме подання депутатів щодо конституційності указу Президента про розпуск парламенту. На цей час суд мав уже завершити виявлення обставин справи у відкритому режимі й перейти до закритої частини засідання.

Центральна виборча комісія наразі випала з обойми об'єктів, під стінами яких гаряче і навіть небезпечно. На бульварі Лесі Українки біля ЦВК — лише млява вовтузня «синіх» під промову котрогось із другорядних вождів, їхні намети й прапори, також кілька тентів із символікою «Пори». Плакати — від «Янукович — наш Премьер!» до «Підрахуй не пройде!». Останнє гасло, біля якого чомусь поставили величезне паперове яйце, дарма чекають на Сергія Ківалова, екс-керівника Центрвиборчкому. Обговорювати його ймовірне повернення до ЦВК вже неактуально і навіть нецікаво. «Підрахуй» цього тижня сам відмовився ставати головою Центрвиборчкому по другому колу (виходить — зневажив рішення своєї ж більшості в парламенті). Натомість є інші навколовиборчі речі, варті того, аби бути згаданими на сторінках газети. Про деякі з них — наша розмова з членом ЦВК Андрієм Магерою. Він працював тут у буремному 2004-му під час президентської кампанії, працює й зараз, коли готуються позачергові вибори до парламенту.

Учора в парламенті відбулися збори народних депутатів усіх скликань. Депутати всіх часів зібралися, щоб обговорити «шляхи подолання політико-правової кризи влади». Напередодні кореспондент «УМ» зустрівся із віце-президентом Асоціації народних депутатів Олександром Барабашем, який був нардепом І скликання, щоб довідатися, що це за збори і хто й для чого їх готує. Як виявилося, зустріч «відставних» парламентаріїв планувалася як ще один рупор у руках коаліції для критики указу Президента.
Що ж до Барабаша, то цей фахівець із виборчого та конституційного права закликає політиків сісти за стіл переговорів. Мабуть, у нинішніх обставинах саме таким людям, як він, треба давати слово. Бо політики й так наламали вже надто багато дров.