«Коміксу в Україні як такого немає», — говорить вільний арт-критик та дослідник коміксів із Харкова Борис Філоненко. Нещодавно у Києві в арт-центрі «Я-Галерея» він прочитав дві лекції з історії коміксу. Курс із п’яти занять уже провів у своєму рідному місті, а найближчим часом планує познайомити з коміксами жителів Дніпропетровська та Одеси.

«Нам не потрібна слава. Як і хлопці, я приїхав на зйомки лише з однією метою — розповісти, що насправді відбувалося і відбувається, — каже на знімальному майданчику другого сезону програми «Хоробрі серця» у Києві начальник нульового блокпоста «Балу» з позивним «Шева». — Люди повинні знати правду, бо це щось та дасть. Однозначно.

Минулорічну «Пектораль» у Києві вручали після хвилини мовчання за загиблими, тамуючи гіркі зітхання, витираючи сльози. Ситуація в країні була настільки наелектризованою — рани від майданівських утрат ще кровоточили, а для характеристик майбутнього тоді якнайкраще б підійшло слово «тривожне» — що гучні святкування виглядали б просто абсурдно.

Робити виставу, сюжет якої хоча б трохи перекликається з суперпопулярним фільмом «В джазі тільки дівчата», де головну роль зіграла голлівудська зірка №1 всіх часів Мерилін Монро — справа нелегка. Але досвід національної оперети останніх років свідчить: якою б «гучною» не була назва на афіші, колектив театру ніколи не опускається до механічного копіювання, щоразу створюючи свою версію відомої історії.

Йдучи на прес-показ розрекламованого українсько-російського історико-драматичного бойовика  «Незламна» Сергія Мокрицького, у трейлері до якого звучить «Обійми» «Океану Ельзи», мала пригорщу упереджень. Сюжет мене інтригував.

Відкриття VIII художньої виставки «Карикатуристи України» під трохи авантюрним і багатозначним девізом «Ла-ла-ла», що нещодавно відбулося у галереї «Майстерня» Центрального будинку художника, зібрало як ніколи багато публіки — братів і сестер по цеху, журналістів, письменників, просто небайдужих.

Людина-епоха, найвідоміший оперний співак, режисер понад 20 опер, педагог Національної музичної академії України ім. Чайковського, перший виконавець хітів «Два кольори», «Мій Київ», «Дивлюсь я на небо» Дмитро Гнатюк у суботу відсвяткує 90 років.

Якось на презентації почув від Андрія Кокотюхи оригінальне визначення: мовляв, ті, хто пише й видає книжки в Україні, — це «люди з особливими потребами». Ще більш справедливим видається таке означення щодо краєзнавців, які роками збирають документи, історії, фотографії, а тоді пишуть і видають книжечки накладом 100—200 примірників, які навіть не потрапляють у книгарні (та й книгарень там часто немає).

Чудова річ електричка: швидко-зручно, для пенсіонерів безкоштовно. Вагонами ходять продавці легкого читва. За різноманітними привидами, домовиками, паралельними світами, НЛО та іншими дивами дорога спливає вмить. Уночі ж пасажирів, зморених численними денними проблемами, навідує химерне плетиво сновидінь.

Тішить, коли, прийшовши за 15 хвилин до початку сеансу на якийсь із фільмів на XІI фестивалі Docudays UA, не можеш потрапити до залу. Так, неприємно вистоявши у черзі, залишитися без кіна або сидіти на підлозі.