Свого часу актори привласнили собі вислів «крутити педалі». Мовляв, лише постійність цього процесу може унебезпечити представників акторської професії від падіння. З артистами можна посперечатися. Бо в будь-якій іншій професії цей процес є не менш важливим. Але буде справедливо, якщо ми таки погодимося з акторами — вони заслужили на цю ексклюзивність. 27 березня, у Міжнародний день театру, Російська драма зібрала своїх друзів та глядачів на черговий, уже четвертий, «капусник». Дійство було закручене саме навколо поняття «крутити педалі». На «капуснику» провели церемонію нагородження лауреатів «Золота педаль», пожартували над першими особами держави та віддали належне спорідненим мистецьким жанрам — від хореографії до клоунади.

Останнім часом «Київська пектораль» переживала не найкращі свої часи. Журі премії звинувачували у надмірному суб’єктивізмі, саму премію — у тому, що вона давно вже існує за інерцією, не працює на перспективу українського театру, не «розпалює» амбіції режисерів та акторів... Лауреатам натякали на те, що перемогли вони лише через відсутність реальної конкуренції. Цього ж року вся ця критика несподівано... втратила свою актуальність. Не тому, що «Київська пектораль» стала взірцевою і змогла догодити всім і кожному. Просто церемонія нагородження лауреатів, яка відбулася у понеділок в Театрі імені Франка, виявилася настільки жахливою, що будь-які зауваження до процесу визначення кращих із кращих на тлі того, що відбувалося на сцені, автоматично трансформувалися у щось другорядне.

Документ, під яким Юрій Богуцький має поставити свій автограф, почали готувати ще наприкінці минулого року. Тоді до Києва приїздив очільник Федерального агентства з культури та кінематографії РФ Михайло Швидкой, з яким пан Богуцький і накреслив план дій щодо розвитку україно-російських культурних відносин . На прес-конференції «Найближчі перспективи українсько-російських культурних зв'язків» Юрій Петрович розповів як про саму Програму, так і про деякі механізми, що мають забезпечити її дієвість. «З одного боку ця Програма традиційна, — визнав міністр. — Але вона потрібна нам для того, щоб наші фінансові органи могли врахувати й внести потрібну кількість коштів на майбутній рік і подальші роки».

Протягом 15 років існування цієї відзнаки хто тільки не звинувачував її у необ'єктивності, заангажованості чи тупцюванні на місці. Але цього року на останній перед церемонією нагородження прес-конференції «Київська пектораль» просто-таки вибухнула всілякими, приємними і не дуже, новинами.

Що залишається після режисера? Учні, газетні вирізки з рецензіями та інтерв'ю... Вистави, які по його смерті живуть дуже недовго. Працівники Театру імені Франка вирішили посперечатися з цією несправедливістю. Оскільки йдеться про режисера Сергія Данченка, який багато років був художнім керівником київської Української драми. З дня його смерті минуло вже шість років. Але без вистав Данченка — «Тев'є-Тевель», «За двома зайцями», «Бал злодіїв» та інших — свого театру «франківці» усвідомлювати не бажають. У день пам'яті Данченка — 17 березня йому б виповнилося 70 років — у Театрі імені Франка йшов «Пігмаліон», головні ролі у якому виконують учні режисера Наталка Сумська, Богдан Бенюк, Анатолій Хостікоєв... Це остання вистава, яку поставив Сергій Володимирович.

Останнім часом Національна спілка кінематографістів вибудовує свої стосунки з пресою за формулою «у нас є дві новини — одна погана, а друга ще гірша». Остання прес-конференція у НСКУ, що відбулася минулої п'ятниці, також не стала винятком

Четвертий фестиваль «Французька весна» стартуватиме в Києві... грандіозним вогнищем навпроти Софії Київської. Саме так, яскраво, претензійно і навіть екстремально, вирішили розпочати свою чергову мистецьку імпрезу в Україні французи. Організатори обіцяють встановити на Софійському майдані близько п'ятнадцяти чотириметрових скульптур, накритих «вогняними горщиками», плюс ще кілька десятків «концептуально палаючих» об'єктів, трішки менших за розміром... Надзавдання декорацій цього шоу, головними об'єктами якого стануть вогонь та музика, — не лише ознаменувати відкриття четвертої «Французької весни» у Києві, а й показати киянам їх святиню, Софію Київську, під іншим кутом зору.

Фініта ля інтрига — Україну на «Євробаченні» представлятиме Вєрка Сердючка. Хоча, за великим рахунком, інтриги як такої і не було: Вєрці прогнозували перемогу задовго до концерту фіналістів відбіркового туру, що пройшов у прямому ефірі Першого національного 9 березня. Прогнозували по-різному. Одні — ледь не плюючись, підтримуючи всі «антисердюччині» акції. Інші до такого розвитку подій ставилися більш-менш поблажливо, мовляв, хлопець так цього прагнув, то чому тим же «Лорді» на «Євробачення» можна: а йому — ні?..

До Києва актриса Алла Демидова приїздить досить часто. Її вистави не мають нічого спільного — ні в сенсі художнього наповнення, ні в цінах на квитки (найдорожчий коштував 180 гривень) — з ледь не єдиним гастрольним жанром театральної сучасності, що зветься «антреприза». І при цьому збирають обов'язкові аншлаги, яким можуть позаздрити невтомні постачальники «серіальних зірок», «пригодованих» на сценах українських театрів. Цього разу Алла Демидова зіграла в Києві дві поетичні вистави: 4 березня — «Поети ХХ століття від Блока до Бродського», 6 березня — «Анна Ахматова. Марина Цвєтаєва». «На мої спектаклі приходять люди, які хочуть слухати поезію», — на думку Алли Сергіївни, саме так можна пояснити увагу до поетичних вистав.

...А ще кажуть, що український політикум тільки те й робить, що цілодобово переймається проблемою рейтингів та капіталів! Нічого подібного! Наприклад, їм зовсім не байдуже театральне мистецтво — на виставі «Місто мільйонерів» театру «Ленком» наш політичний бомонд зайняв ледь не всі місця в партері. У перерві між тяжкою роботою на благо країни долучитися до прекрасного вирішили Олег Рибачук, Віталій Кличко, міністр оброни Анатолій Гриценко з дружиною Юлією Мостовою... Підтримати земляків прийшов посол Росії в Україні Віктор Черномирдін, який намагається не пропускати гастролі московських театрів у Києві. А «найвіповішими» з усіх «віпів» були Віктор Пінчук iз дружиною Оленою. Як відомо, між Пінчуком та «Ленкомом» склалася багаторічна дружба, замішана на щирих меценатських взаєминах, тож гастролі цього театру в Україні Віктор Михайлович влаштовує із завидною регулярністю.