На теоретичному рівні в нас усе в порядку: ми знаємо, що повинні відчувати гордість за Закон «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Принаймні нас у цьому переконують ідеологи пенсійної реформи — невтомно й енергійно. А от якщо спуститися з небес на землю, стає ніяково: 80 відсотків українців так і не стали багатшими. Зате стали нещаснішими, адже їхні сподівання на покращення життя не виправдалися. Пенсіонери чекали грошей, багато грошей після перерахунку. Їм марилися пенсії на рівні ну хоча б прожиткового мінімуму. Держава розщедрилася на жалюгідні 4,2 відсотка. При цьому держава не вважає себе винною, так само, як і не вважає, що когось ошукала. Мовляв, люди добрі, подивіться, що в світі робиться: ніде — ні в Казахстані, ні в Молдові, ні в Прибалтиці, — здійснюючи пенсійну реформу, не перераховували вже призначені пенсії, залишивши літніх людей наодинці з їхніми інтересами. А в нас перераховують, хоч на кілька відсотків...

Двадцять вісім гривень пенсії — як можна прожити за такі кошти? Втім названа цифра для сільської місцевості цілком реальна. Така пенсія є серед нарахованих за стажем роботи на Сумщині. Причому стаж того, хто «заробив» аж таку суму — 39 (!!!) відпрацьованих років. Вважайте, за кожен трудовий рік людина має аж гривню сорок копійок! Лишається дякувати, що існує поняття пенсійного мінімуму і пенсіонер отримує не цей жалюгідний мізер. Щоправда, достойною мінімальну пенсію теж не назвеш...

Одним із подарунків, який Радянський Союз залишив у спадок Україні, став надзвичайно великий військовий комплекс. Спершу цим гордилися. Проте невдовзі перед українським військом постало зовсім інше питання: що з цим майном робити? Світ і його пріоритети змінилися, бо розвинуті країни стали приділяти увагу не масштабам та кількості, а якості — високотехнічним розробкам та розвідці. В Україні це теж усвідомили, тому за 12 останніх років чисельність війська було скорочено з 760 до 355 тисяч, а разом із «демобілізованими» почали продавати майно Збройних сил.

Переконлива перемога Володимира Путіна у президентських виборах, попри шквал критики з уст непопулярної нині в Росії опозиції, для переважної більшості росіян означає стабільність і продовження того, що путінська пропаганда називає побудовою сильної держави. Завдяки виплаченим за рахунок високих світових цін на нафту зарплатам і пенсіям тут здебільшого перестали цікавитися великою політикою і вибирати із двох лих менше, а задовольняються тим, що мають. В умах виборців Путін залишається президентом надії, керівником, який з часом налагодить життя. Чи здатен Володимир Володимирович виправдати ці суспільні сподівання, чого чекати від переобрання Путіна Україні, хто i за яких умов у майбутньому зможе скласти альтернативу нинішньому прагматичному, проте аж ніяк не демократичному курсу Кремля — про це наша розмова із В'ячеславом Ігруновим, колишнім депутатом, який у минулій Державнiй Думі Росії був заступником голови комiтету у справах СНД.

Історія, пережита цією людиною, настільки неймовірна, що в неї навіть важко повірити. 18 років тому Віталій Грабовенко, поранений в Афганістані радянський солдат, носив у своєму тілі не помічену медиками гранату на бойовому взводі. Це тривало аж 13 днів! Від будь-якого невдалого руху або чхання страшна «квартирантка» могла вибухнути, вбиваючи та калічачи всіх у радіусі кількох метрів. Одужуючи після видалення інших осколків, Віталій спочатку «носив» її по госпіталю в Душанбе без усяких застережень. І навіть пробував грати в настільний теніс...

У березні пенсіонери знову з надіями виглядають листонош. За два післяноворічні місяці ілюзій і сподівань на суттєве підвищення гарантованих державою виплат ні в кого з них не залишилося. Але шанс отримати зайву «п'ятьорку» все ж є. Під тиском велетенського обурення, що прокотилося Україною у зв'язку з так званою пенсійною реформою, яка замість пристойних пенсій додала більшості стареньких по знущальні три-чотири гривні, під шквалом критики і прокльонів на адресу уряду і Президента і після височайшого втручання Самого — Леоніда Кучми — Прем'єр Віктор Янукович, поскрібши по припасених під вибори бюджетних «заначках», гроші знайшов. Звісно, невеликі, за що йому доводиться виправдовуватися мало не на кожній зустрічі чи то із ветеранами-визволителями, чи то просто з пенсіонерами невеликого донецького містечка. Добре йому говорити — до пенсії ще далеко, та й у колишніх прем'єр-міністрів вона не така, як у простих смертних...

Понад 500 мешканців Рівного — у списку почесних донорів України. Та частина з них уже не здає кров — за віком, через хвороби тощо. Держава начебто захищає людей, які здають кров, у законі України про донорство чітко вказанi всi їхнi пільги. Одна біда — більшість iз цих пiльг у нинішніх умовах залишається тільки рядками на папері, нехай і скріпленими підписами найвищих посадових осіб держави. Та й узагалі, незрозумілостей у стосунках між донорами і державою накопичилося чимало. Зокрема, тривалий час не могли віднайти кошти для того, щоб виготовити посвідчення «Почесний донор України». А поки готували форму, особам, яких відзначали цим почесним званням, вручали навіть не бланк, а скріплений печаткою звичайнісінький папірець без фотографії власника.

Нині посвідчення почесних донорів нарешті виглядають як справжні документи — з підписом, печаткою, реєстраційним номером, датою видачі тощо. Але головна проблема в тому, що всі пільги донорів виконуються... тільки на папері. Законодавці мали б переглянути й удосконалити прийнятий у 1995 році закон України про донорство. Інакше донорської крові для термінових операцій не буде, а торгівля нею залишатиметься «в тіні».

Одержавши в січні першу «підвищену» пенсію, читачі «України молодої» не забарилися висловити свою реакцію на цей «новорічний подарунок». Кількість листів на нашу адресу з пенсійної тематики що не день зростає. Є в цьому потоці і звернення — так звані відкриті листи, а то й чеки — документальне підтвердження вчинку, тобто здійсненої поштової операції.

Пам'ятається, Прем'єр Віктор Янукович щиро визнав, що в діяльності його уряду не обійшлося без проколів (це щоб не сказати гірше). Але далі каяття діло не пішло, ба більше — ляпсуси «плодяться і розмножуються». Принаймні у питанні нарахування середньої зарплати за 2002 (!) рік, яку Кабмін незаконно занизив на 70 гривень.

Рівнем мінімальної пенсії в державі, як виявилось, переймаються не лише пересічні пенсіонери, а й непересічний — Президент. Леонід Кучма настільки занепокоївся великою розбіжністю між мінімальною та максимальними пенсіями, що доручив уряду вжити заходів, аби підняти найнижчу «планку». Вишукати ж додаткові кошти він сподівається з торговельних податків. «Сьогодні влада повинна піти на наведення жорсткого порядку, насамперед, у торгівлі, адже надходження від торгівлі та сфери обслуговування до бюджету і до Пенсійного фонду є дуже незначними», — передає прес-служба Президента слова Кучми із зустрічі з головою Пенсійного фонду Борисом Зайчуком.