Гривня сорок за рік роботи

      Двадцять вісім гривень пенсії — як можна прожити за такі кошти? Втім названа цифра для сільської місцевості цілком реальна. Така пенсія є серед нарахованих за стажем роботи на Сумщині. Причому стаж того, хто «заробив» аж таку суму — 39 (!!!) відпрацьованих років. Вважайте, за кожен трудовий рік людина має аж гривню сорок копійок! Лишається дякувати, що існує поняття пенсійного мінімуму і пенсіонер отримує не цей жалюгідний мізер. Щоправда, достойною мінімальну пенсію теж не назвеш...

      Де можна було заробити таку «копійчану» пенсію, читач, певно, здогадався. Звісно, у колгоспі, де роками отримували не гроші, а чи то палички трудоднів, чи то натуроплату, чи ще щось. Той заробіток, може, і вдовольняв на  момент отримання, або ж просто іншого не давали. Та коли надійшов пенсійний час, мабуть, багато хто згадав і своїх керівників, і роки нелегкої праці, яка тепер оцінюється дріб'язком. «У колгоспах високих заробітків не було ніколи, — каже начальник головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області Лілія Машкіна. — Але тепер за пенсіями ясно можна побачити, що в кожному колгоспі складався свій порядок оплати праці. Дивишся: в одному селі доярка чи тракторист може отримувати пенсію до 400 гривень. А у селі поруч такі ж працівники мають 150 з натяжкою...»

      Фахівці пригадують час, коли пенсійне нарахування на зарплату складало 62 відсотки. Відраховувати їх тоді не хотілося, як не хочеться цього роботодавцям і нині. Тому навіть у сильних багатих господарствах заробітки були невисокими. Бо придумували варіанти на зразок такого: протягом року платили потроху, а за рік виплачували винагороду, з якої податок не йшов. Зручно? Звичайно! Вигідно? Здавалося, так. Але то здавалося тоді. А тепер? Навряд чи...

      У 1995 році середня заплата у сільському господарстві області складала 35-56 гривень. Позаминулого року більше 40 відсотків працівників сільгосппідприємств області  отримували менше 200 гривень на місяць. Такі заробітки підстав на хорошу пенсію у майбутньому не дають і нинішнім селянам, хоч лай, хоч не лай теперішнє законодавство. Тож і виходить, що підвищення пенсій, на яке так розраховували, і в селі в тім числі, ефекту не дало. Реально збільшили лише більші пенсії. Як в тому старому анекдоті: «Хто шубу носив, той і буде носити, хто лапу смоктав, той і буде смоктати...» Лишається сподіватися на єдину перспективу: розмір мінімальної пенсії буде поступово підтягуватися до рівня прожиткового мінімуму. Але це вже буде залежати від наповнюваності бюджету.

      Для нині працюючих в агропідприємствах існує ще один нюанс. Сільгоспвиробникам законодавством передбачені сьогодні податкові пільги. Зрозуміло, більшість ними користується і працює на фіксованому податку. Знову ж таки зручно. Але водночас повертаємося до старої схеми, бо ж визначені законом мінімальні страхові внески за людей до Пенсійного фонду роботодавці не вносять. Відповідно, не нараховується страховий стаж. Що відтепер також впливає на розмір майбутньої пенсії. І навряд чи багато хто розібрався, що, скажімо, ті ж страхові внески людина може сплачувати за себе сама, аби все-таки мати гарантії на старість.

      Нині варто цілком реально поставитися до слів, що пенсійна реформа проводиться не для пенсіонерів. У їхньому житті вона вже мало що змінить. Як, певно, і в житті тих, кому до пенсії залишилося відпрацювати кілька років. Пенсійна реформа — для молоді. «Хоча, якби мені свого часу в двадцять років говорили про те, що треба думати про пенсію, я б теж не слухала», — каже Лілія Машкіна. Але сільській молоді прислухатися варто. І подумати: за що житиму, коли переступлю працездатну межу. А вона не так далеко, як здається.