Хто його знає, яким було би засідання ради «Народного союзу «Наша Україна», якби на нього не приїхав її почесний глава Віктор Ющенко. Президент не раз пробував посунути від керівництва тих людей, яких охрестили штампом «любі друзі». Але останнім завжди вдавалося чинити політичні відкати і берегтися біля партійного стерна. Як-не-як, саме вони були серед основних організаційних фундаторiв НСНУ, відтак зберігали потрібні впливи. Цього разу Президент вирішив довести-таки справу до кінця й особисто прийшов на раду НСНУ. Він порадив призначити тимчасовим головою ради «НУ» керівника свого секретаріату Віктора Балогу. Цю кандидатуру у кілька спроб — рада партії таки затвердила. Главою виконкому став «нашоукраїнський» «гуру» Роман Безсмертний.

У четвер сплив тритижневий тайм-аут, який «Народний союз «Наша Україна» взяв для того, щоб визначитися щодо кандидатур у керівництво партії та відповідних процедур. Можливо, багато кому хотілося б розширити часовий проміжок між попереднім і вчорашніми засіданнями ради партії: не всюди є визначеність, не всіх загітовано. Втім відкладати нікуди.

По­са­да мі­ніс­т­ра за­кор­дон­них справ ста­ла ос­тан­нім і ви­рі­шаль­ним фор­пос­том у вій­ні пов­но­ва­жень між різ­ни­ми гіл­ка­ми вла­ди, яка де­да­лі біль­ше на­би­рає обер­тів в Ук­ра­ї­ні. Зда­ва­ти цю точ­ку не хо­че ані Пре­зи­дент — фак­тич­ний ке­рів­ник зов­ніш­ньої по­лі­ти­ки дер­жа­ви, ані «ан­тик­ри­зо­ва» ко­а­лі­ція та її став­ле­ник-уряд. Учо­ра Каб­мін не пус­тив на своє за­сі­дан­ня Бо­ри­са Та­ра­сю­ка. Хоч той і мав у ру­ках два сут­тє­ві до­ку­мен­ти. Пер­ший — це указ Пре­зи­ден­та, який упов­но­ва­жує Бо­ри­са Іва­но­ви­ча ви­ко­ну­ва­ти обо­в’­яз­ки мі­ніс­т­ра за­кор­дон­них справ. Дру­гим є рі­шен­ня Шев­чен­ків­сь­ко­го рай­су­ду Ки­є­ва про при­зу­пи­нен­ня скан­даль­ної пос­та­но­ви Вер­хов­ної Ра­ди, яка ми­ну­ло­го тиж­ня вис­ло­ви­ла Та­ра­сю­ку не­до­ві­ру.

Перше, що згадується після вчорашніх подій, — це фраза Віктора Януковича, сказана ним під час президентської виборчої кампанії 2004 року. Пам'ятаєте: «Я вірю, що в нас більше сильних і здорових людей, аніж тих козлів, які заважають нам жити»? Ті вибори минули, але для Януковича «козли» залишилися. Це «помаранчеві» інакодумці уряду антикризової коаліції — мент Юрій Луценко, дипломат Юрій Тарасюк і вояка Анатолій Гриценко. Відучора в уряді залишився тільки останній. Відповідні рішення прийняла вчора Верховна Рада голосами антикризової коаліції та новітніх перебіжчиків із БЮТ. Усе. Універсал вiдкинуто, маски знято...
Після невдалої четвергової спроби відставити Юрія Луценка з посади міністра внутрішніх справ антикризова коаліція таки спромоглася на результативну атаку. Ба, навіть на бліцкриг. Учора в кілька кроків упродовж однієї години було відправлено у відставку і керівника зовнішньополітичного відомства Бориса Тарасюка, і Луценка; затим призначено міністром молоді, сім'ї та спорту «регіонала» Віктора Коржа, а керівником МВС — соціаліста Василя Цушка.

Хоч ці числа останні кілька років залишаються приблизно незмінними, вони все одно шокують. Цього року їх було 59% — тих, хто зараз проголосував би за незалежність України. Це неприємно вражає. Але так стверджує соціологія. Якщо точно — такі результати показало опитування, що його влітку провів Український центр соціальних та економічних досліджень ім. Разумкова. Кожен п'ятий не підтримав би незалежність, ще 21 — не взяли б участі у референдумі. Це при тому, що на референдумі 15-річної давнини за суверенітет України висловилося більше ніж 90 % громадян, які взяли участь у голосуванні. Про те, з чим пов'язане зменшення прихильників незалежності (та й узагалі про те, чи є факт такої «деградації»), «УМ» вирішила розпитати експертів.

Сьогодні виповнюється 15 років з того дня, як в Україні відбувся народний референдум, покликаний закріпити її незалежність. Підтримка Акту проголошення незалежності, перед тим прийнятого парламентом, була нечуваною: 90,32 відсотка голосів. Жоден регіон, навіть східний, не дав за суверенітет менше нiж 80 відсотків (винятком був тільки Крим, де незалежність підтримало трохи більше половини громадян)! Відтак нову сторінку своєї історії Україна почала з жирного та красивого заголовка.
Іван Драч тоді очолював Народний рух України — партію, котра як жодна інша, асоціюється зі здобуттям незалежності. Саме націонал-демократичні сили розмножили у суспільстві незалежницькі настрої. Щоправда, потім їхні ідеї підхопила і владна комуністична номенклатура, відтак перспективи суверенітету стали значно чіткішi. В інтерв'ю «УМ» відомий поет згадує події початку 90-х і пояснює, що спершу був проти референдуму, бо боявся, що люди проголосують не так.

А починався вчорашнiй сесiйний день зовсiм неоптимiстично. БЮТівець Олександр Турчинов висловлює пропозицію вшанувати пам'ять загиблих внаслідок Голодомору хвилиною мовчання. Всі підіймаються зі своїх місць. І навіть представники Компартії. На жаль, на цьому єдність депутатського корпусу припиняється: обидві частини сесійної зали визнавали Голодомор, але не всі збиралися вважати його геноцидом. Фактично навколо цього слова й розгорнулися вчорашні баталії у Верховній Раді.

Широкий загал уперше дізнався про постать Сергія Луценка, коли він, протестуючи проти членства Соцпартії в «антикризовій» коаліції, публічно спалив свій партквиток. Зараз він виявляє свою активність в іншій формації — «Антикримінальному виборі». Нещодавно ця громадська організація провела велелюдний мітинг біля Генпрокуратури і залишила на Різницькій знущальний «монумент» химери у вигляді жаби з людськими сідницями — «сракожаб».
Саме Генпрокуратура стала одним із ворогів Сергієвого брата — Юрія Луценка. Міністр внутрішніх справ часто нарікає на ГПУ, коментуючи ситуацію, за якої бандити все ще не в тюрмах. У надрах Різницької також зародилися два протоколи про корупцію (керманич МВС нібито незаконно присвоїв одному чоловіку іменну зброю, а іншого — підвищив у званні), через які суд виписав Луценку кількасот гривень штрафу. Тож нині гарячий час і для Юрія, і для його старшого брата, котрий із молодшим заодно...

Демарш Миколи Катеринчука сприймають неоднозначно. Одні хвалять його бунтарську позицію, інші критикують — мовляв, проявив надмірну й безпідставну амбіційність, не використав шанс, не вистачило лідерських задатків, не порадився з Банковою... Але в будь-якому разі, Катеринчук став емблемою так і не здійсненого оновлення «Народного союзу «Наша Україна». Як сказав на з'їзді Юрій Луценко, «питання не в Катеринчуку, а в тому, що його погляди збігаються з поглядами колосальної кількості людей».
Видно, що за останні півроку Катеринчук змінився. В його голосі з'явилося те, чого не було ще влітку — твердість і рішучість. Ці якості знадобляться панові Миколі вже в іншій партії. От лише чи не повторить він долю Олександра Зінченка?..

Наметове містечко на київській Контрактовій площі було предтечею славнозвісного Майдану. Масові протести з сотнями «малих архітектурних форм» та тисячами мешканців тих наметів з'явилися тільки після другого туру президентських виборів. Невеличке ж містечко на Контрактовій площі заклали вже після першого «раунду» ківалівської математики. Його «архітектором» виступила бунтівна «Пора», яка не мала чіткої вертикальної структури і виразних лідерів, натомість заручилася потужною підтримкою активної молоді.