Шлях молодого драматурга Оксани Савченко до української сцени проліг... через Лондон. Хтось назве цей факт повнісіньким абсурдом і звинуватить українських режисерів у тому, що ті впритул не бачать талановитих драматургів поруч...
Набоков для театру — це, насамперед, «Лоліта». Режисери, які намагаються виділятися із цього загалу, беруться за якусь чи кілька із його шести п’єс, які, до слова, особливих дивідендів постановникам за всю історію театру так і не принесли. Харківський режисер Олександр Ковшун вирішив свої стосунки із Набоковим будувати зовсім по–іншому. І вписати до афіші Харківського театру імені Шевченка спектакль ...за оповіданнями Володимира Набокова. За словами Ковшуна, цю ідею йому підказала дружина, актриса й балетмейстер Олена Приступ. Текст інсценівки за оповіданнями «Казка», «Дзвінок», «Випадок з життя» та «Повернення Чорба» помістився на чотирьох аркушах, вистава ж триває понад три години. Модернова естетика, вигадлива пластика, метафоричне наповнення кожної сцени, особливе ставлення до пауз, інтонацій героїв — «Повернення» має всі ознаки спектаклю, який тримає глядача у напрузі, примушує бути «тут і зараз», не дає його думці бодай на мить відлетіти кудись за межі цього простору.
Презентація мемуарів Ади Роговцевої мала б відбутися ще минулого літа, до 75–річного ювілею актриси. Але тоді у плани видавців та авторки втрутилися трагічні події, які примусили відкласти представлення «Свідоцтва про життя» — Ада Миколаївна поховала сина Костю... Сьогодні ж видавництво MERIDIAN CZERNOWITZ офіційно оголосило про те, що книга Роговцевої буде презентована під час «Книжкового Арсеналу», що розпочнеться 24 травня і працюватиме протягом тижня. На осінь запланований промо–тур книги містами України.
...Мабуть, востаннє він бачився зі своїми колегами на черговому З’їзді кінематографістів, що відбувся наприкінці квітня. Сидів тоді у президії, мудро споглядаючи на завзяте протистояння корифеїв та молоді, сумно кивав головою, коли голова Спілки кінематографістів Сергій Тримбач зачитував чималий список проблем, які доводилося вирішувати, і ... відчував, що це його останній з’їзд. Своїм передчуттям режисер поділився з Іваном Драчем, а вже за тиждень, 2 травня, ЗМІ облетіла сумна новина — на 85му році життя помер Микола Мащенко. Учора з ним попрощалися у Будинку кіно...
«Ми говоримо «Сузір’я», розуміємо — «Кужельний», ми говоримо «Кужельний», розуміємо — «Сузір’я», — так у дусі Маяковського вітали гості святкового вечора перший театр ангажементу, що відзначив чверть століття. Оскільки до фактологічної аргументації цій оді — першим і єдиним керівником цього театру є Олексій Павлович Кужельний, — додалася ще й біографічна: 25 квітня режисер святкував 60–річний ювілей.
«Я образив Господа Бога і людство. Оскільки мої роботи не досягли тієї досконалості, до якої я прагнув». Це — останні слова Леонардо да Вінчі перед смертю. Вмістивши їх на стенді виставки «Геній да Вінчі», яким, власне, розпочинається експозиція, організатори проекту ніби закинули наживку відвідувачам. Мовляв, ану пройдіть далі, подивіться на винаходи і твори цього надзвичайно самокритичного скромника, який був не лише видатним художником, як переконані більшість із його нащадків, а й винахідником, філософом, анатомом, архітектором, інженером, музикантом...
Шлях у режисуру для 75–річного Михайла Рєзніковича розпочався... з парадоксу. У театр він був закоханий змалечку, ще школярем не пропускав жодної прем’єри у Львівському ТЮГу і Театрі Заньковецької, а в дитячому санаторії у Брюховичах навіть сам організував драматичний гурток. «Мене захоплювала аура театру як видовища, — згадує він свої дитячі враження. — Коли з мороку раптом виникали обриси декорації, особливо коли це була казка, звучала музика і з’являлися актори. Як це було красиво і хвилююче!». Але життя склалося так, що після школи Рєзнікович вступив на фізичний факультет Львівського університету. Провчившись там три роки, він вирішив не опиратися тому, до чого завжди прагнула душа, і розвернути вектор свого майбутнього на 180 градусів. Нині, відзначаючи 75–річний ювілей, Михайло Юрійович святкує ще одну круглу дату — півстоліття у професії, яку називає дуже залежною і жорсткою. «Режисер — це професія, яка змушує говорити лише неприємності. «Не так, не виходить, давайте знову», — повторюєш це день у день», — зізнається Рєзнікович.
Якби для з’їздів наших кінематографістів, що відбувалися останнім часом, треба було дібрати універсальне гасло, то найвлучніше, напевне, звучало б так: «Скандал — рушій українського кіно!». Минуле зібрання, що відбулося у 2009 році, закінчилося гучною відставкою тодішнього голови Спілки Бориса Савченка, який не визнавав легітимність свого наступника Сергія Тримбача, вимагав повернути йому печатку й документи і навіть говорив про «рейдерське захоплення». Але ті пристрасті вже призабулися, натомість цього року на авансцену українського кінематографа вийшли інші проблеми, які додали «перцю» і градуса дискусії черговому, VI з’їзду НСКУ.
З 20 до 26 квітня Дім освіти та культури «Майстер Клас» запрошує на І Фестиваль актуального українського театру. Ініціатором, організатором та куратором цього проекту є Олег Ліпцин, легендарний український режисер, знакова постать українського мистецтва кінця минулого століття. Поїхавши з України майже двадцять років тому — приміщення, в якому працював його «Театральний клуб», стало здобиччю тодішніх «прихватизаторів», театр опинився на вулиці, — він намагається бувати тут хоча б раз на рік. Цього разу Олег привіз ідею форуму, який «має показати маловідомі сторони сучасного українського мистецтва в контексті і у складі світового художнього процесу».
Останнім часом Грузинський театр імені Шота Руставелі навідується до Києва досить часто, з періодичністю раз на три роки. «А Театр Франка у нас після Чорнобиля не був жодного разу, мені аж незручно, — констатував цього разу Роберт Стуруа. — І у нас виходить таке сумнівне одностороннє кохання». А поки продюсери наважаться на проект «Франківці у Грузії», підтримувати ці стосунки потрібно хоча б у такому односторонньому форматі. Нині цю місію поклали на вистави «Сезон полювання» та «Солдат, кохання, охоронець і... Президент».
