У жовтих штиблетах навздогін за мрією

Набоков для театру — це, насамперед, «Лоліта». Режисери, які намагаються виділятися із цього загалу, беруться за якусь чи кілька із його шести п’єс, які, до слова, особливих дивідендів постановникам за всю історію театру так і не принесли. Харківський режисер Олександр Ковшун вирішив свої стосунки із Набоковим будувати зовсім по–іншому. І вписати до афіші Харківського театру імені Шевченка спектакль ...за оповіданнями Володимира Набокова. За словами Ковшуна, цю ідею йому підказала дружина, актриса й балетмейстер Олена Приступ. Текст інсценівки за оповіданнями «Казка», «Дзвінок», «Випадок з життя» та «Повернення Чорба» помістився на чотирьох аркушах, вистава ж триває понад три години. Модернова естетика, вигадлива пластика, метафоричне наповнення кожної сцени, особливе ставлення до пауз, інтонацій героїв — «Повернення» має всі ознаки спектаклю, який тримає глядача у напрузі, примушує бути «тут і зараз», не дає його думці бодай на мить відлетіти кудись за межі цього простору.

«Ця постановка викликала певний резонанс у Харкові, тож я вирішив випробувати її і на київському глядачеві, — говорить режисер. — Цікаво, як сьогодні кияни сприймають театр Леся Курбаса — не за назвою, а за суттю. Адже наша лабораторна робота з матеріалами різних форм, різного змісту, продовжується і сьогодні. Виставу «Повернення», яка у нас іде на Малій сцені й на яку приходить вимоглива публіка, плануємо також показувати на різних фестивалях. Зараз ми в гостях у Центру Курбаса, з яким театр, заснований Лесем Курбасом, повинен співпрацювати. А цей приїзд до Києва профінансувала дирекція нашого театру».

Центральним елементом сценографії у «Поверненні» є величезних розмірів ліжко з різнокольоровими подушками. На якому в розкішній піжамі лежить Ервін (Євген Моргун), головний герой першої історії. Його мета — завести гарем. І, власне, нічого поганого у цьому немає, ось тільки справу треба обставити не абияк, а з розумінням. У цьому йому береться допомогти демонічного вигляду пані Отт (засл. арт. України Оксана Стеценко), яка з істеричним сміхом вилазить із–під ковдри Ервіна і бере ситуацію під контроль. Переодягнувшись у червону сукню (до речі, у костюмах художник Олександр Абманов точно підловив епоху Набокова), ця вершителька долі всілася у крісло в партері й узялася диригувати подіями, що відбувалися на сцені, та за допомогою фотоапарата фіксувати їх для історії. І для нас із вами, адже на свої граблі герой наступить сам. Гарем — так гарем. Єдина умова — жінок має бути непарна кількість. Ервін з готовністю змінює свою піжаму на смокінг, одягає жовті штиблети і мчить назустріч своїй мрії. На цьому шляху йому трапляються найрізноманітніші жінки, з якими Ервін намагається завести стосунки. Щиро, завзято, старанно, коли чоловікові вже не вистачало духу — він навіть відкривав газовий балон і вдихав чергову порцію допінгу... Але його мрії розліталися врізнобіч полохливими метеликами. Можливо, час від часу не зайве замислюватися над тим, що до мрій потрібно ставитися відповідальніше...

Інші оповідання цього сюжету відмежовані від першої частини антрактом. У другій дії дещо змінюється і сама тональність вистави. До чого, власне, зобов’язує структура твору — три історії, навіть якщо вони є частиною одного цілого, це таки три історії... «Дзвоник» — тиха елегія про маму й сина, які начебто єдине ціле, але насправді — дві самотності. «Випадок із життя», «Повернення Чорба» — і тут герої навряд чи можуть похвалитися душевним комфортом, шукати гармонії зі світом можна безкінечно, то, може, просто махнути на цей процес рукою?... Або ж ввімкнути «Оду радості» Бетховена, і тоді безвихідь не виглядатиме такою потворною.

У виставі «Повернення», звісно, годі шукати чітких дороговказів, які гарантовано приведуть людину до самої себе, допоможуть їй позбутися умовностей, бруду і комплексів, набутих з роками. Але тут є величезна кількість деталей — Ковшун традиційно не поскупився на ефектні «мазки» і традиційно наразився на звинувачення, що ці придумки відволікають від головного — людину мислячу можуть вивести на дуже цікаві висновки. Аби ця сама людина не стала здобиччю обставин і... свого ж потворного «я». Як герої «Повернення», яких у фіналі усіх разом ловлять у величезний сачок...