Улітку на величну ай–петринську яйлу дістаються туристи і всі ті, хто прагне заробити на них таку–сяку копійчину. Сюди з тією ж метою примудряються доправити коней, віслюків і навіть верблюдів. А от у ці зимові дні мальовничі пагорби все більше облюбовані приїжджими лижниками і сноубордистами. І лише постояльцям, себто основним мешканцям селища Мисливське, немає діла до чужого задоволення. Ті постояльці — родини військовиків радіотехнічного батальйону (РТБ) наших Повітряних сил, який так і називається «Ай–Петрі». Велетенські сріблясті «гриби» на оголених кам’янистих виступах Бедене–Кирк (з тюркської «перепілчині стежки»), які видно здалеку, належать цьому невеличкому гарнізону локаторників.

Презентація спектаклю «Десь та близько» відбудеться в рамках Міжнародного фестивалю сучасної драматургії «Лютий/Февраль». Головним режисером вистави за п’єсою Ганни Яблонської став херсонський журналіст Євген Марковський, а актори — молоді представники Херсонського центру імені Мейєрхольда. Окрім того, відразу три російські театри — московська «Практика», пермська «Сцена–молот» і глазовський «Парафраз» — так само покажуть вистави на згадку про загиблу Ганну Яблонську.

Минулого року з Євгеном Грошевим ми зустрічалися з добрий десяток років тому. Тоді він розповів нашій газеті про свій грандіозний задум, який уже починав втілювати в життя. Йшлося про створення медалей усіх лауреатів Нобелівської премії. На той час Грошев працював, як кажуть літератори, «в шухляду». Проте він — не літератор, а медальєр. І оце «в шухляду» означає не тільки трату часу, а й коштів. Однак Грошев цим ніскільки не переймається, бо впевнений, що створене ним обов’язково буде затребуване. У тому числі й меморіальний комплекс пам’яті загиблих польських урядовців в авіакатастрофі під Смоленськом, над яким пан Євген почав працювати з власної ініціативи...

Дуже скоро на найбільшому підприємстві Херсона замість верстатiв для виробництва своєї продукції встановлять прилавки магазинів для продажу чужого товару. Адже це єдина можливість погасити борги перед банками та працівниками підприємства. Згідно з рішенням суду, контрольний пакет акцій колишнього гіганта промисловості повернеться державі. Тепер Фонду держмайна належить 77 відсотків усіх акцій підприємства. Зараз на рахунках Херсонського бавовняного камбінату — трохи більше 56 мільйонів гривень. А от борги підприємства — в десятки разів більші. Одна тільки кредиторська заборгованість комбінату перед банками становить 416, 8 мільйона гривень, дебіторська — 329, 6 мільона. Плюс така сама сума заборгованості з зарплати перед працівниками комбінату.

Анатолія Гриценка — колишнього найвищого посадовця Криму, екс–голову ВР АРК, а пізніше — «губернатора» Херсонщини (на цій посаді торік він пробув лише три місяці) — позавчора арештували на одній із центральних вулиць Сімферополя.

Упродовж двох тижнів унаслідок прориву каналізації в місті Каховка в Каховське водосховище потрапляли стічні води. Місцева влада стверджує, що це ніяк не позначилося на якості питної води, а мешканці Херсонщини та Миколаївщини обурені: невже злив фекалій — це вже навіть не привід для занепокоєння?

Так склалося, що діяльність кожної галузі життя у нас регулюється величезною кількістю законів, підзаконних актів, постанов, резолюцій, декретів... Ці документи далеко не завжди досконалі, іноді вони навіть суперечать один одному, тож замість торжества права і логіки на практиці отримуємо відверту «какофонію» і аналогію з «Квартетом» Крилова. Культура та мистецтво, для прикладу, у своїй діяльності донедавна керувалися «Основами законодавства України про культуру», які Президент Леонід Кравчук підписав 1992 року. Життя доповнило цей документ іншими правовими актами — окремо для кіно і бібліотек, театрів, народної творчості, були спроби навести лад з авторським правом... Над базовим законом, який би впорядкував українську культуру і спрямував її стратегічно, почали працювати 1999 року, за цей час проект закону неодноразово змінювався, щось додавали, щось викреслювали... Крапку в багатосерійній історії під назвою «Митці чекають на Закон» було поставлено минулого року — 14 грудня депутати ухвалили Закон «Про культуру». А 6 січня його підписав Президент Віктор Янукович.

Враження від цього довгоочікуваного документа двоякі. З одного боку — чимало положень, які майбутнє нашої культури і мистецтва переповнюють оптимізмом і вірою у те, що гірші часи вже позаду. «Основними засадами державної політики у сфері культури є: визнання культури одним з основних факторів самобутності українського народу — громадян України всіх національностей», — одна лише ця фраза дозволяє розраховувати на те, що вже відзавтра культура буде обласкана державою як морально, так і матеріально. З іншого, конкретики, а головне — виписаних механізмів, які дозволяли б законові діяти, дуже мало. Коментуючи цей документ, фахівці можуть критикувати його нескінченно. А от про позитиви, на які варто розраховувати після прийняття закону, говорять обережно.

Усі вже давно звикли і з розумінням ставляться до домінування спортсменів Північної Європи в зимових видах спорту. Але останніми роками скандинави почали додавати і в літніх дисциплінах — особливо в ігрових видах під дахом. І погодні умови тут не відіграють жодної ролі, бо на перше місце виходить ставлення держави до розвитку спорту.

Минулого тижня волиняни пережили легкий шок від почутого з вуст Миколи Азарова. На засіданні уряду той обурився волинськими цінами на харчі у грудні: «У нас що, Волинська область в іншій державі знаходиться? Там люди не такі, що їм настільки ціни підняли?!». Цифри, якими оперував глава уряду, справді вражали. Так, борошно вищого сорту в цілому по Україні подорожчало на 5,6 відсотка, а у Волинській області — на 24,6, крупа манна — на 6,4, тоді як у нас — на 33,2; масло вершкове подорожчало в середньому на 10,2 відсотка, проте на Волині — аж на 23. Саме ці показники вивели Волинь у лідери з подорожчання серед усіх областей України. Як могло таке статися в небагатій області, де середня зарплата — одна з найнижчих у державі? Прем’єр–міністр волів почути це від керівника не лише нашої області, а ще чотирьох областей, де допустили різке зростання цін.

Сьогодні і завтра в Українському католицькому університеті у Львові триватиме зліт істориків з усієї України — від Чернівців до Донецька, на якому обговорюватимуть нові підходи до непростої української історії. Організувались історики самотужки, уникаючи «допомоги» державного бомонду Києва чи політичних партій. Гуртувались навколо професійної Асоціації вчителів «Нова Доба» за підтримки програми дослідження сучасної України імені Петра Яцика та Ради Європи. Крім учителів, спільно працюватимуть i професійні дослідники зі світовим іменем. Зрештою, кажучи народною мовою, учасники зібрались не з метою обговорити, хто ліпший — сталіністи чи націоналісти, Сталін чи Бандера — суть дискусії в іншому.