«Легендарний Борис Патон, президент Національної академії наук України, прилюдно заявив, що Янукович завжди знає, що робить, знає як і знає для кого робить — для людей. У нього відмінна, злагоджена команда. Він мислить перспективно, прораховує дії на багато ходів наперед, як гросмейстер шахову партію». (Віра Ніколаєва, «Доторкнись до долі», 2004 р., «Новий мир», Донецьк).

Українському бюджету катастрофічно бракує надходжень. Влада економить, повертає ПДВ тільки «своїм» чи за «відкат», придумує нові податки: на обмін валют, на депозити. Їх ще не введено, а то лягли б додатковим тягарем на всіх громадян. До речі, можливий податок на великі депозити у банках Кіпру справедливий, бо спрямований не проти простих людей, а проти спритників–олігархів (у тому числі й українських), які використовують офшор, щоб не платити податки в країнах, де вони наживаються.

Вшановуючи загиблих від геноциду 1932—1933 років, ми не хочемо задуматися, як удалося Комуністичній партії здійснити такий масовий Голодомор. Чому так покірно народ сприйняв Голодомор, що йому передувало.

Не можу не вiдгукнутися на заклик газети розповiсти про жертв Голодомору. Цих iсторiй в Українi мiльйони. Про одну з них i розкажу.

«Україну молоду» я читаю з дня її виходу. Багато думок виникає, формуються деякi оцiнки i висновки. А от одна думка i досi муляє і проситься на папiр... Перечитуючи інтерв’ю Анатолія Паламаренка («Україна молода», 14–15 вересня 2012 р.), думається: так, українці не готові до демократії і навіть до почуття національної гідності. Але ж у нас є еліта, яка зобов’язана бути учителем народу. Чого вона не вчить? Не будемо вже говорити про політиків, бо у переважній більшості (підкреслюю: переважній, а не всі) їхня точка зору залежить від точки сидіння, а точка кипіння — від величини капання. Але ж є четверта влада — засоби масової iнформацiї. Це ж їхній обов’язок, щоденно, безупинно нести інформацію в народ.

За київське «Динамо» я вболіваю з 1952 року. Ми ходили на Граматікопуло, Лобановського, Серебренікова, Мунтяна, Бишовця, Блохіна, Турянчика, Сабо. В команді завжди були футболісти, які вирізнялись на тлі радянського футболу своєю особливою манерою гри, відповідальністю перед клубом, глядачами–вболівальниками, високою самовіддачею.

Мiй брат не повернувся з вiйни. Уклiнно прошу опублiкувати в газетi «Україна молода» фронтову фотографiю мого брата та його бойового товариша.