Трохи більше двох років тому український футбольний бомонд практично одноголосно підтримав кандидатуру Анатолія Конькова на пост президента ФФУ. Нині ж більша половина вітчизняної футбольної спільноти ратує за дострокове припинення повноважень господаря Будинку футболу.

Як часто трапляється після олімпіад, свою професійну кар’єру завершує ціла низка досвідчених спортсменів, які впродовж багатьох років вірою й правдою служили своїм національним збірним. Українська біатлонна команда — не виняток. Одразу після Ігор у Сочі з великим спортом попрощався багаторічний лідер чоловічого колективу Андрій Дериземля.

Головний тренер національної жіночої збірної з гандболу Леонід Ратнер, називаючи «найсильнішою» групу, в якій випало грати його підопічним на ЧЄ-2014, аж ніяк не перебільшував і, без сумніву, не готував собі «м’яку основу» на випадок майбутньої невдачі. І нехай дві збірні-суперниці українок по квартету В — Румунія та Данія — не змогли пробитися до раунду «плей-оф» Євро, третій опонент «синьо-жовтих» — команда Норвегії — стала найсильнішим колективом Старого світу.

Наталія Попова була єдиною з усіх учасників першості України з фігурного катання, хто приїхав до Києва відстоювати здобуте торік «золото». І їй це вдалося. У 21 рік Наталка стала вже п’ятиразовою чемпіонкою країни — за цим показником вона поступається лише Олені Ляшенко, в якої сім національних титулів.

Ніде правди діти, незважаючи на чудові футбольні університети, він так і не заграв у найвищому дивізіоні. А коли опинився у друголіговому клубі «Олімпік» із Донецька, маловідомому на той момент навіть фанатському загалу, на ньому взагалі поставили хрест. Поспішили. Невеличкого зросту півзахисник швидко став своїм. За його капітанства команда підвищилася до першої ліги, а до прем’єр-ліги Роман Санжар виводив її вже як головний тренер.

Не сказати, що на поточний розіграш суперліги організатори турніру збирали команди «зі світу по нитці», однак існуючий комплект iз 11 клубів сформувався вже після старту чемпіонату — після вирішення низкою з них своїх фінансових проблем. Утім, схоже, заручитися повноцінною підтримкою спонсорів на весь сезон удалося не всім.

Хоч як би найвищі посадові особи Російської Федерації не переконували своїх співгромадян, а разом із ними й світову спільноту, що жодні економічно-політичні санкції не впливають на міць та потужність їхньої держави, події, що переживає нині російський спорт, свідчать про протилежне.

Одноосібний флагман вітчизняного чоловічого волейболу — харківський «Локомотив» — уже давно переріс «куценькі турнірні штанці» українського виробництва. Розуміючи безперспективність борсання в неймовірно слабкому внутрішньому чемпіонаті, «залізничники» останні кілька сезонів виступали у значно потужнішій відкритій російській першості.