У День соборності України — 22 січня — опозиційні сили об’єдналися на Софійському майдані в Києві. Чи всі об’єдналися і чи надовго — покаже час. До учасників об’єднавчого мітингу з палким патріотичним закликом звернулася екс–Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко. Свій голос вона подала з неволі. Правда, не з «глибини сибiрських руд», а з Качанівської виправної колонії. Єднатися треба, «бо тільки в єдності ми незламні, тільки в єдності ми їх переможемо, збережемо незалежну Українську державу», — запевняє Юлія Володимирівна. Золоті слова, та пізно сказані. Ми ж уже були єдині тоді, на Майдані, в час Помаранчевої революції — найблагороднішої, найкультурнішої і найкрасивішої у світі, як відзначали зарубіжні засоби масової інформації. Схід і Захід були разом. У людей, яких привозили з Донецька, Луганська, спадала полуда з очей, i вони переходили на бік «помаранчевих». Щоправда, Президента вони хотіли «свого», такого, якого вже мають сьогодні. А Юлія Володимирівна замість того, щоб дбати про авторитет тодішнього Президента Віктора Ющенка, гуртувати всіх навколо нього, як це робить сьогодні Прем’єр–міністр Микола Азаров щодо Президента Віктора Януковича, вчиняла розкол єдиного Майдану і роз’єднувала українців.

Про участь партії «Наша Україна» під час парламентських виборів у єдиному списку опозиції на базі Комітету опору диктатурі наразі не йдеться. Про це повідомив в інтерв’ю «Україні молодій» попередній Президент Віктор Ющенко. Раніше окремі ЗМІ повідомляли про те, що лідер «НУ» нібито прагне до єдиного списку на базі КОДу.

На початку чергового «виборчого року» влада знову згадала, що соціальна справедливість в Україні чомусь не домінує. І стала наводити лад. Окрім головних обіцянок, що їх ще у недільному телеефірі оприлюднив Президент Віктор Янукович — дешеві квартири, «Юлина», тобто вже «Вітіна», тисяча вкладникам радянського «Ощадбанку», виявляється, існує півтора десятка інших. Для їх реалізації треба 16 млрд. гривень, яких у бюджеті нема. Але профільний віце–прем’єр Сергій Тігіпко чомусь певний, що гроші знайдуть і непоправних наслідків для економіки така передвиборча щедрість не матиме.

Харківські молодіжні структури партій національно–демократичного спрямування і студенти місцевих вищих навчальних закладів учора провели на майдані Свободи чергову акцію протесту «Харківщино, вставай!», що проходить у рамках однойменного Всеукраїнського руху. Учасники заходу знову розкритикували роботу столичних органів управління, виступивши з вимогою очистити владу від правлячої Партії регіонів.

Український парламент на цій сесії таки розгляне рекомендації ПарламентськоїАсамблеї Ради Європи з приводу політичних переслідувань та ув’язнення Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та ін. Учора Верховна Рада внесла до порядку денного поточної сесії проект постанови від групи опозиційних депутатів, який передбачає задоволення вимог ПАРЄ. «За» внесення проекту до розкладу проголосувала вражаюча кількість парламентаріїв — 410. Але обіцяти — не означає одружитися, а внести до порядку денного — не означає схвалити.

Ім’я Олександра Волкова — колишнього «директора парламенту» часів Президента Кучми, екс–лідера виборчого блоку «КУЧМА» — нині часто звучить на Сумщині. Адже киянин Волков нині курирує обласну партійну організацію ВО «Батьківщина», і активність знаного «кучміста» в регіоні зросла. Він присутній на звітно–виборчій конференції сумського відділення Всеукраїнської організації ветеранів Великої Вітчизняної війни. Він обіцяє допомогти у вирішенні проблем міському центру еколого–натуралістичної творчості. Він закликає політиків об’єднувати зусилля до цьогорічної виборчої кампанії та узгоджувати єдиних кандидатів у мажоритарних округах. Він через листівки закликає: «Юлі — волю!» Саме поява в мережі інтернет цих листівок привернула до «сумського» Волкова увагу всієї політизованої України.

Місто Ірпінь під Києвом, місцеві вибори, 2010 рік. Приз отримує «акробат» Володимир Скаржинський (ПР), який зiстрибнув з 5–го місця на 1–ше, при цьому нічого собі не пошкодивши. Шкодити він почав сам, причому настільки бездарно і цинічно, що зміг стати сумновідомим на всю країну. Нагадаємо, що незадовго до Дня Перемоги ветерани почали заважати покупцям обносити парканами свої дiлянки на території, яку жителі Ірпеня довгі роки помилково вважали парком.

Попри те, що й парламентські, й президентські вибори вже позаду, скасувати їхні тією чи іншою мірою сфальсифіковані результати навряд чи можливо, а лідера й чітко окресленого плану дій в опозиції немає, незадоволені владою кремлівського поки що тандему росіяни й надалі виходять на мітинги. Минулої суботи в Москві відбулася чергова така акція під гаслом «За чесні вибори». Попри те, що замість заявлених 50 тисяч осіб на Новому Арбаті зібралася в кращому разі половина цієї кількості, це можна вважати успіхом — після невдачі післявиборчого «Майдану» аналітики прогнозували наступним акціям значно меншу відвідуваність.

  Найгучніша серед картин, представлених у Києві упродовж Тижня італійського кіно, — стрічка одного з найвідоміших сучасних італійських постановників Нанні Моретті Habemus Papam. Відповідно до назви («У нас є Папа» — традиційна формула, що оголошує місту і світові, що вибори нового понтифіка успішно завершилися) фільм присвячений життю за лаштунками Ватикану, стурбованого виборами нового Папи. Століттями встановлений порядок йде шкереберть через небувалий інцидент — обраний Папою кардинал жахається високої місії і відмовляється приступати до своїх обов’язків, і в той час, як він усамiтнюється в молитвах, князі церкви намагаються напоумити героя за допомогою психоаналітика–атеїста. На жаль, Моретті, відомий як майстер камерних психологічних драм, не зумів належним чином реалізувати настільки вдячну тему. Зіткнення психоаналітика і світу церкви зводиться до поверхневих комічних епізодів, персонажами виступають десятки практично безликих святих отців, і навіть головний герой, Папа–мимоволі, з усіма своїми душевними метаннями, виписаний настільки невиразно, що до фінальних титрів глядачеві відомо про нього не більше, ніж на початку фільму.