У четвер, 15 лютого, відкривається один із найбільших і найавторитетніших кінофестивалів світу — Берлінський. Уже 68-й раз поспіль. Рік народження фестивалю — повоєнний 1951-й, час нового тоді загострення міжнародної обстановки.

У Києві, у «Золотих воротах», прем’єра — вистава «Каліки». Режисер вистави Стас Жирков каже: «Про цю п’єсу автора Сергiя Гьоснера я дізнався у Німеччині — вона наробила там галасу на багатьох сценах та фестивалях.

Торік з’явилися два взаємо­пов’язані видання, що суттєво доповнюють «чорну книгу» російсько-радянських злочинів проти людяності: синтетичний огляд Ґульнари Бекірової «Пів століття опору: кримські татари від вигнання до повернення.

Трагікомедія «Хепі-енд» — фільм неоднозначний і специфічний — найбільше за рахунок образу тринадцятирічної дівчинки, яка нетипово сприймає смерть та, власне, і саме життя.

Відтепер незрячі можуть «побачити» Тараса на дотик. Прикметно, що це вже третя зменшена копія історичних пам’яток, у 2016 році в місті встановили макет Ратуші, а з минулого листопада люди мають змогу доторкнутися до собору Святого Юра.

Вечір із романтичною назвою «Слобожанський амур» співробітники Харківського літературного музею підготували спеціально до Дня святого Валентина, аби довести, що місцеві традиції не гірші за чужоземні.

Працівники ДержНС приїхали лише через 4 години після дзвінка. За попередніми даними, прорвало центральну теплотрасу.

Документальний фільм з анімаційними вставками «Міф. За що загинув Василь Сліпак?» режисерів Івана Яснія та Леоніда Кантера вийшов на широкі екрани.

Публіцистиці притаманний певний рівень абстракції, що часом балансує на межі банальщини — така природа жанру.

«Гарно було б у святкові дні долучитися до високого мистецтва», — так подумав я і купив два квитки в прославлений київський Театр ім. Лесі Українки. Краще б я цього не робив, адже вистава мене відверто розчарувала.