Нас вибрав час —
Не ми його обрали.

У цю благодатну пору,
Як літо прощається з нами,

До чого ми дожилися... Десь ото візьметься на нашу голову якась напасть — як не зе-пошесть, то коронавірус. І скільки нещасть, людських життів уже покладено на терези історії. Хотіли ж бо як краще, а воно респектабельний Голобородько з наполеонівськими амбіціями виявився банкрутом Голохвостим.

«Хочу сала!» — «Свиня ногу всрала!». Така незначна обставина має тяжкі наслідки: спіймав облизня! Народна мудрість — проста й глибока. Наче з випадковості, з жартівливої притичини наші люди застерігали — дрібна пригода здатна викликати справжнє лихо. Діалог із двох речень відкриває нам цілий світ.

Позич мені усмішку, друже!
(Мої ж, розгубившись, втекли...)

Це не камінь в чужий город.
Нам важливі сусіди наші.

Як «патріарх» за віком маю право висловити свою думку осуду щодо сьогодення України.

Тримаю в руках багато­сторінкову щоденну газету, в якій надруковано рейтинги всіх українських президентів.

Сьогодні, вчора, позавчора,
Щовечора, щоранку,

7-го серпня, 88 років тому, з легкої руки Йосипа Джугашвілі «Сталіна» був підписаний кривавий, жорстокий, репресивний закон, який не мав прецедентів у світовій історії, котрий і став першим кроком до Голодомору в Україні.