Після «заднього ходу», який офіційний Київ дав підписанню Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, перспективи євроінтеграції України відсунулися кудись у непевне майбутнє. Чи означає це, що й про безвізовий режим із країнами ЄС, яке неодноразово «ось–ось» обіцяла українська влада, нам доведеться надовго забути?

Нинішнє українсько–російське протистояння, яке вже давно не називають торговельним, несподівано активізувало використання, здавалося б, трохи призабутої у нас абревіатури — НАТО. В останніх ньюсах віп–коментаторів наших європейських прагнень — ті ж самі нотки.

Головна новина останніх днів — публікація чергового дослідження про світове багатство Global Wealth Report, підготовленого аналітиками швейцарської компанії Сredit Suisse. Українці, якщо вірити цьому дослідженню, нині є однією з найбідніших націй світу.

Лідери Сенату США наблизилися до домовленості, що має дозволити тимчасово знову відкрити державні установи і підняти стелю державного боргу до четверга, коли, як очікується, у державній скарбниці має закінчитися готівка.

Італія, чиї південні острови Сицилія та Лампедуза стають головними пунктами призначення для нелегальних мігрантів з Північної Африки, оголосила про збільшення кількості морських патрулів, аби запобігти загибелі біженців. Як повідомляє «Євроньюз», у рамках започаткованої вчора операції під кодовою назвою Mare Nostrum («Наше море») буде задіяно гелікоптери, літаки–безпілотники та морські машини–амфібії.

Україна здатна ефективно протидіяти проявам тероризму на своїй території та гарантувати безпеку масштабних громадських заходів від терористичних загроз. Останнє, наприклад, яскраво продемонструвала практика підготовки і проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року.

Медведчук вискочив, як чортик на пружині, із забутої запиленої шкатулки тоді, коли Янукович не виправдав сподівань Москви, не віддав Путіну Україну, бо сам хоче покористуватися. Реклама Медведчука та його групи «Украинский выбор» (УВ) заполонила вулиці та метро, це обходиться, за його словами, у 200 тис. дол. щомісяця. Хоча у часи «прихватизації» Медведчук збив солідний капітал, він не з тих, хто розкидатиметься своїми «кревними», швидше за все, допомагає кум (а кумом фігуранта є сам Путін). Така підозра виникає, бо вся пропагандистська діяльність Медведчука спрямована на користь Росії, на поглинання України, перший крок — Митний союз (МС). А платить той, хто замовляє музику. Звичайно, частина гасел УВ правильна, демократична, щоб сподобатися публіці. «Країною керуєш ти» — переспів красивої, але наївної фрази з Конституції про «народ — джерело влади». Хто тільки не закликає до громадянського суспільства, до розвитку економіки, конкурентоспроможності, «наукоємних і високотехнологічних галузей», «високих соціальних стандартів». Хороші гасла. Але головна ідея Медведчука — затягнути Україну до Росії, тому в тих гаслах багато брехні.

Двадцять років тому в незалежній Киргизії було створено нове громадське об’єднання — Українське товариство «Берегиня». Ініціаторами стали відомі в республіці вчені, депутати, журналісти, військові, агрономи, музиканти, педагоги тощо — усі українці. Головою товариства став уродженець України Володимир Нарозя. З того часу Володимир Володимирович є незмінним «отаманом» української діаспори Киргизстану. В Бішкеку пана Нарозю знають ще й як відмінника народної освіти КР, художнього керівника фольклорного ансамблю «Барвінок» та ведучого щотижневої радіопередачі «Берегиня» на Першій Національній радіохвилі. Під час першого візиту делегації УВКР до Киргизстану автор переконався, що Володимир Нарозя — надзвичайно активна людина, адже графік перебування, запропонований діаспорянами «Берегині», був дуже насиченим та цікавим. Про діяльність товариства «Берегиня» та незворотні процеси міграції та асиміляції в українській громаді, яка за роки незалежності Киргизстану зменшилася у сім разів, ми говорили з паном Володимиром під час коротких перерв між офіційними зустрічами, науково­практичними семінарами, концертами та переїздами з місця на місце.

Наше авто виривається з пробок Бішкека і прямує на захід — до райцентру Кара­Балта, що розташований за 56 кілометрів від столиці Киргизстану. Сільські назви по дорозі вражають: Садове, Біловодське, Петрівка, Полтавка, Петропавлівка. «Всі ці села сто років тому заснували українці», — пояснює голова українського товариства «Берегиня» Володимир Нарозя. Його заступник, за фахом адвокат, Сергій Кузьменко додає: «Киргизи ж кочівники були, а українці разом із росіянами першими землеробами стали на цих землях, так поступово і навчили киргизів сільському господарству».

Більше деталей членам делегації Української всесвітньої координаційної ради на чолі з Михайлом Ратушним, у складі якої був і журналіст «УМ», повідомили у єдиному в Киргизстані унікальному музеї українських переселенців у селі Петропавлівка. Виявляється, українські селяни цілими родинами з дітьми їхали сюди заради вільної неораної землі наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. на волах, відтак шлях лише від російського Оренбурга до Чуйської долини склав цілих півроку! Щоб обжитися на цих землях везли із собою саджанці дерев, посуд та крам, а ще — томик «Кобзаря». Смішно сказати, але з України селяни везли ще й каміння для гніту, бо як же без квашеної капусти! Не знали, що каміння у передгір’ях Тянь­Шаню вдосталь. Нині ж із Києва до Бішкека можна добратися літаком за півдня. Але хвилі міграції часів Столипінської реформи чи направлення комсомольців­добровольців минули. Нині українці масово виїжджають у зворотному напрямку.