Подорожуючи Європою, я намагаюся відвідувати якомога більше музеїв. Наприклад, приїхавши в Париж, звичайно — в Лувр. Дві години екскурсії-пробіжки по музею за 17 євро з туристичною групою створили візію «я бачив Мону Лізу», але приємного піднесення, яке зазвичай з'являється після відвідин «прекрасного», не залишили. Втім відвідувачів у найвідомішому музеї світу стільки, що цілий день у неймовірній штовханині навіть найзатятіший мистецвознавець не витримає. З другого боку, на музей Ван Гога в Амстердамі (10 євро) більше двох годин і не потрібно — полотна генія тут займають лише два з половиною поверхи. А в будинку-музеї Моцарта в австрійському Зальцбургу, крім самого факту існування будівлі, де народився композитор, експонатів yсередині майже немає. Таке ж враження у мене склалося після відвідин будинку, де народився Бетховен — у Бонні. Але дивлячись щоразу на звивисті черги — в даному випадку біля кожного з перелічених музеїв — я щиро дивуюся. Йдеться, звичайно, про вміння європейців із мінімуму експонатів зробити цукерку в привабливому фантику.