Два нових проекти, які презентували журналістам, — «Життя на смак» від каналу «Україна» та «Пекельну кухню» від «Плюсів» — об’єднує лише кухонний антураж. Обидві новинки, як і всі навколокулінарні ефіри, адресовані у першу чергу жінкам, але ТРК «Україна» запрошує на затишну кухню на задушевну розмову, а «1+1» у форматі реаліті влаштовує змагання кухарів за грошову винагороду — півмільйона гривень.

Згадка про дитяче телебачення у нас — трохи не моветон. Бо всі нібито розуміють, що воно має бути, і в законах є рядки про пріоритетність таких програм. Але насправді їх — мізерна кількість, а на загальнонаціональних рейтингових каналах дитячі проекти якщо й виходять, то або раз–двічі на тиждень, або по буднях годині о 7–й ранку. Про те, що в Україні є україномовний дитячий канал — для глядачів до 14 років, знають не всі. І у першу чергу тому, що канал розповсюджується через супутник і в кабельних мережах. Потенційно «Малятко–ТБ», що в ефірі з 1 серпня 2009 року, можуть дивитися лише 3,5 мільйона глядачів. Про дитяче ТБ і телебачення загалом ми говоримо з директором і власником каналу Володимиром Кметиком — досвідченим телевізійником, який керував Львівською телекомпанією, був заступником керівника Держтелерадіо, віце–президентом НТКУ.

Мистецтво вічне. Скільки б не було телетанців: iз зірками, на льоду, заради здійснення мрій, коли танцюють усі — є немало охочих спостерігати за рухами, слухати музику і вболівати. Коли вітчизняний глядач отримав перше танцювальне шоу — «Танці з зірками» на «1+1» — його інтерес і цікавість зашкалили: фінал телеконкурсу у 2006 році подивилися 54 із кожних 100 тих, у кого був увімкнений «блакитний» екран (точна частка глядачів — 53, 93 %, вибірка «Вся Україна», вік 4+, міста 50 тис.+, дані  компанії GfK Ukraine ). Один із найдорожчих на той час якісних проектів у порівнянні з нинішніми мав ще одну додаткову перевагу — ексклюзивність. Усім проектам–наступникам доводиться конкурувати із собі подібними. Уже танців: дивися — не хочу. Синдром «хапання теледефіциту» у частини глядачів навіть сформував апатію. Але справжні фанати залишилися: прем’єра нових «Танців з зірками» за вже випробуваним «плюсами» форматом ВВС Strictly Come Dancing від СТБ за комерційною аудиторією каналу (14–49, «50 тис. +») мала частку 11,39%, що неначе і не надто багато, але більше за середні показники лютневих суботніх вечорів каналу.

Ми не дивимося телевізор або вмикаємо його по інерції, за звичкою чи спокусившись на масовану рекламну атаку виробника телепродукту. Казати, що не маємо аж ніякого вибору, — лукавство. В Україні щонайменше пару десятків вітчизняних лише загальнодержавних телеканалів, які показують у багатьох регіонах. І навіть коли — без супутникової «тарілки» чи кабеля — діючих три–п’ять «кнопок», більшість вибирає реаліті–«розважалівку» «Міняю жінку», російськомовні жарти «Кварталу 95» чи на 99 відсотків російську «Ранкову пошту» з Аллою Пугачовою та Максимом Галкіним.

Глядач, а точніше, переважно глядачка, якій хочеться хоча б в уяві збільшити площу власної кухні і періодично готувати щось нове на сніданок чи обід, не відмовляє собі у задоволенні вмикати телевізійні кулінарні проекти. Для фанатів є канали на зразок «Меню–ТБ». А поміркованим СТБ, ICTV, «1+1», Перший Національний, а з минулої неділі й «Інтер» «подають» кулінарно–розважальні програми з ранку до обіду у вихідні.

Нацрада з питань телебачення і радіомовлення на засіданні 9 лютого переоформила ліцензію Національної телекомпанії України у зв’язку зі зміною програмної концепції. Відтепер державне телебачення на законних підставах зменшує частку української мови в ефірі з 95 відсотків до не менше 75. Це мінімальна квота, яку регламентує закон для загальнонаціональних мовників. Заступник генерального директора НТКУ Євген Буцан на засіданні пояснив, що ця зміна зумовлена співпрацею українського Першого Національного каналу із... «Савік Шустер студіо», яка готує для дер­жавного мовника три ключові проекти: «Шустер live», After Live і «Про що кіно?». «Савік не залишає спроб вивчити українську , але йому вона ще не дуже дається. Тому ми вважаємо, що краще не спотворювати українську мову», — цитує пана Буцана «Телекритика».

Ефіри телеканалів уже активно зваблюють нас, глядачів, рекламою свого нового «товару» нинішнього сезону. Спробуємо розібратися, на що варто купуватися, та якої свіжості «осетрину» нам пропонують?

Хто, просидівши трохи перед телевізором, чи постійно чи почасти, відчайдушно не відмахувався від потоку пропагандистських маніпуляцій можновладців, жахливих чи надто «солодких» новин та надміру розважайлівки: «Краще б не чути...»? І прагнення, продиктоване надміром телепропозицій, що далеко не завжди відповідають нашому світосприйняттю, можна преспокійно вдовольнити. Але в Україні живе близько 2 мільйонів дорослих та 600 тисяч дітей, які можуть не вимикати телевізор хоч 24 години на добу, бачити зображення, але не чути — бо це люди з вадами слуху. Ця категорія людей з особливими потребами розуміє зміст телекартинки, якщо внизу чітко читаються титри або додатково на екрані з’являється перекладач жестової мови. І з першим, і з другим у ефірі вітчизняних телеканалів — не густо. А те, що проблеми кількох мільйонів людей iз вадами слуху ігнорують на найвищому рівні, яскраво демонструє телетрансляція новорічного привітання Президента України, яке готували служби глави держави, — промова в ефірі з’явилася без титрів.

Цього тижня канал ICTV презентує гумористично–історичний серіал «Рюрікі», автором ідеї, генеральним продюсером, а також основним сценаристом та ключовим актором є Андрій Молочний, який на цьому каналі вже робить Real Comedy. Чи означає це, що розпався «приписаний» на Новому каналі єдиний на вітчизняному ТБ україномовний гумористичний теледует «богині Марічки та жашківського бізнесмена Антона» — Андрія Молочного та Сергія Притули, які робили «Файну Юкрайну»? Наразі так, бо нові серії скетч–шоу не знімаються. Чи буде продовження — ми запитали безпосередньо в Андрія Молочного, який продовжує писати сценарії наступних серій, сподіваємося, смішних пригод молодого вчителя історії на Богом забутому хуторі Рюрікі.

У нас є традиція — не по–рязановськи у бані, а перед екраном телевізора зустрічати Новий рік. І вже давно знаємо, що коли диво і стається, то його — хоча б більш–меньш нового та оригінального за формою, змістом чи персонажами — у телеефірі буде крапля. Натомість ті самі, переважно російські, поп–зірки та їхні хіти — на більшості каналів.

Сергій Широков, режисер «Блакитного вогника», з яким дехто більш як чотири десятиріччя зустрічає новорічні свята, обіцяє, що кожному другому глядачеві проекту телеканалу «Росія» обов’язково примариться аромат мандаринів та ялинки, навіть якщо вдома не буде ні того, ні іншого. До чого тут канал «Росія» та його глядачі — спитаєте ви? Бо на українських «кнопках» у час, коли старий рік проводжатимемо, а новий зустрічатимемо, — і «Блакитний вогник» (уже вчетверте), й новинка для нас «Олів’є–шоу» Першого російського каналу, і навіть вибірка найкращих скетчів «Наша Russia». Тож відчуття спільного телепростору, де багато — російського і лише трохи — свого, для українських глядачів буде не маревом, а дійсністю.