Та не втомимося ми, творячи добро. Ці слова сказав ще давньогрецький філософ Плутарх. У сьогоденні ми частіше чуємо про шахрайства, насилля та бажання правдами і неправдами створити благополуччя для себе. Але це не означає, що ніхто не робить добрих і безкорисливих справ. На рахунку учасників Всеукраїнського конкурсу «Добро починається з тебе» упродовж року — 412 реалізованих благодійних програм. А це, у свою чергу, тисячі пенсіонерів, ветеранів, хворих, які відчули турботу; розчищені стіттєзвалища; нові сквери і сади; дослідження білих плям і заглиблення в історію свого краю.

Коли демагоги сперечаються з приводу, українську чи російську мову треба вивчати у школах, учні та вчителі доводять, що найбагатші знаннями і вміння мають ті, хто штудіює їх якомога більше. Київська гімназія №56, що нині має звання «Лідер сучасної освіти», ще з 1973 року була школою з поглибленим вивченням англійської мови, давно співпрацює з Лінгвістичним університетом (раніше — Інститут іноземних мов). У колишній школі для дівчаток сучасні учні вивчають англійську, німецьку, французьку та іспанську, а найздібніші проходять мовну практику в Англії, Іспанії та Нідерландах. Тому не дивно, що саме на базі цієї гімназії проводили науково–пошукову конференцію «Інновації у середній школі у контексті діалогу педагогічних культур: Україна — країни світу», де зібралися педагоги–практики і науковці.

Позавчора в Українському домі у Києві, як майже щороку, відома лікарка Ольга Богомолець радувала слухачів концертом авторського романсу «Біла симфонія». Цього разу пісні на слова Ліни Костенко, яка також була у залі, звучали у супроводі Харківського молодіжного симфонічного оркестру «Слобожанський». Але у пісенно–музичну партитуру вечора вплівся відголос безмiру. Уночі у вихiднi молодики напідпитку увірвалися на територію створеного Ольгою Богомолець етнографічного музею «Замок Радомисль» (це на Житомирщинi), повалили кілька секцій паркану, зламали і витоптали рідкісні рослини в ландшафтному парку.

Над документальними програмами «Небувалий землетрус: година, що перевернула Японію» та «Техногенна катастрофа: японська трагедія» лауреат трьох премій «Еммі», журналіст Скотт Вейнбергер почав працювати відразу після трагедії. Цього разу — як продюсер. У США ці проекти телеглядачі побачили ще 28 березня — через 17 днів після руйнівного землетрусу в Японії. Український глядач документалістику, вироблену компанією Weinberger Media на замовлення каналу «Дискавері», зможе переглянути на цьому каналі в неділю, 15 травня.

— Андрію, на ваше переконання, чому і хто не зацікавлений у роздержавленні засобів масової інформації? Чому Верховна Рада вже кілька років поспіль не може прийняти відповідний закон?

— Більшість людей у роздержавленні видань зацікавлені: журналісти, які працюють у бюджетних газетах і які втомилися заглядати в рот начальникам, читачі, котрим потрібні цікаві газети, які правдиво розказують про те, що відбувається на місцях, а не співають осанну місцевим вождям. Не зацікавлений у роздержавленні ЗМІ чиновник, який не вміє працювати по–сучасному. Більшості політиків і чиновників важко змиритися з думкою, що преса має отримати повну свободу. Україна — одна з небагатьох країн у Європі, де все ще залишається преса, заснована органами влади. Це «совковий» рудимент, і наше завдання — якнайшвидше його позбутися.

«Чому мама не п’є каву? — Бо чай бодрить твою маму!». Римування слів, що звучать iз телевізора, не може не привернути увагу двозначністю. Але дорослі цей словесний мотлох відразу можуть викинути з пам’яті. А діти, навіть якщо не просиджують годинами перед телеекраном, а натрапили на «цікаву» рекламу випадково, через кілька днів можуть несподівано процитувати почуте в зовсім несподіваний момент — просто після озвученого мамою бажання попити каву...

Уже третій рік поспіль компанія Film.ua спільно з телеканалом ICTV до Дня Перемоги запускає черговий воєнний проект. 2009 року це була прем’єра «Полювання на Вервольфа», 2010–го — «Паршиві вівці». Від телесеріалу «Балада про бомбера», який глядачі побачать 9 травня, генпродюсер Film.ua й продюсер фільму Віктор Мирський очікує «взагалі безпрецедентних цифр» рейтингу. За минулий рік це наймасштабніший телесеріал для вітчизняної кінокомпанії. Загалом робота над «Баладою про бомбера» за повістю Михайла Веллера тривала мало не три роки. Торік навеснi визначилися з акторами і почали зйомки. Фільм про війну, льотчиків і любов високобюджетний. У ньому вперше в Україні за посередництва комп’ютерної графіки та спецефектів відтворено повітряні бої, як у голлiвудських картинах. DVD–права на стрічку вже продали в Росію, де «Бомбера» показує Перший канал, Велику Британію та Чехію.
Восьмисерійну «Баладу...» Film.ua знімав разом iз пітерською студією «Шпіль» (підрозділ СТВ). Актори — переважно російські, трьох основних «фріців» грають німці. Чи, можливо, щоб вітчизняні продакшни й кінокомпанії наповнювали телесеріали українським матеріалом, «УМ» спробувала з’ясувати в розмові з Віктором Мирським.

На відстані 25 років ми про Чорнобиль знаємо неначе багато, але конкретного — мало. Почерпнути інформацію пропонуємо з телеефіру. Найцікавіші про катастрофу та її наслідки, за вибіркою «УМ», такі проекти.

Вибрати щось «для розуму» в сучасному «зомбоящику» досить проблематично. Але можна, якщо у вашому пакеті є канал «Культура». Ні, не розрекламований російський. В ефірі вітчизняного тематичного мовника, який iз 2003 року функціонує в системі Держтелерадіо, можна побачити і почути справжні «родзинки» — постановки українських театрів, розповіді про визначні постаті української культури й архітектурні та духовні пам’ятки України, «поспілкуватися» в ефірі з Мирославом Поповичем чи Ліною Костенко. Хоча про фінансування, як у російської «Культури», тут тільки мріють. Втішаючи себе тим, що творча незалежність можлива лише завдяки дуже умовній фінансовій залежності від держави, тобто нинішніх можновладців.

Про проблеми державного каналу «Культура» в приміщенні «Укртелефільму», стіни якого давно не бачили ремонту, «УМ» розмовляла з одним із його організаторів, сценаристом, режисером і донедавна головним редактором Тамарою Бойко.

«Усі свої» — переконує пасажирів київського метро з рекламних плакатів російський актор Дмитро Нагієв. Віднедавна ведучий однойменного соціального ток–шоу на каналі «Інтер», він на цих плакатах — немов прискіпливий червоноармієць, що допитується, чи записалися ми всі добровольцями у специфічну армію прибічників українського телебачення з російськими ведучими. Хоча заробітчанин Нагієв, незалежно від відведеної йому ролі, у програмі на формально українському каналі принаймні адекватний. Представляючись у «Всіх своїх», він визнає: «Я — неначе чужий».