На відстані 25 років ми про Чорнобиль знаємо неначе багато, але конкретного — мало. Почерпнути інформацію пропонуємо з телеефіру. Найцікавіші про катастрофу та її наслідки, за вибіркою «УМ», такі проекти.

Вибрати щось «для розуму» в сучасному «зомбоящику» досить проблематично. Але можна, якщо у вашому пакеті є канал «Культура». Ні, не розрекламований російський. В ефірі вітчизняного тематичного мовника, який iз 2003 року функціонує в системі Держтелерадіо, можна побачити і почути справжні «родзинки» — постановки українських театрів, розповіді про визначні постаті української культури й архітектурні та духовні пам’ятки України, «поспілкуватися» в ефірі з Мирославом Поповичем чи Ліною Костенко. Хоча про фінансування, як у російської «Культури», тут тільки мріють. Втішаючи себе тим, що творча незалежність можлива лише завдяки дуже умовній фінансовій залежності від держави, тобто нинішніх можновладців.

Про проблеми державного каналу «Культура» в приміщенні «Укртелефільму», стіни якого давно не бачили ремонту, «УМ» розмовляла з одним із його організаторів, сценаристом, режисером і донедавна головним редактором Тамарою Бойко.

«Усі свої» — переконує пасажирів київського метро з рекламних плакатів російський актор Дмитро Нагієв. Віднедавна ведучий однойменного соціального ток–шоу на каналі «Інтер», він на цих плакатах — немов прискіпливий червоноармієць, що допитується, чи записалися ми всі добровольцями у специфічну армію прибічників українського телебачення з російськими ведучими. Хоча заробітчанин Нагієв, незалежно від відведеної йому ролі, у програмі на формально українському каналі принаймні адекватний. Представляючись у «Всіх своїх», він визнає: «Я — неначе чужий».

Потішивши себе, канал і глядачів участю у телевізійних проектах, більшість учасників продовжує жити своїм звичним життям. Ксенію Симонову з Євпаторії, яка перемогла у першому сезоні талант–шоу «Україна має талант», дехто ставить в один ряд iз футболістом Андрієм Шевченком та братами–боксерами Кличками, завдяки яким Україну знають у світі. 25–річна кримчанка, за освітою психолог і художник, дивує світ своїми малюнками на піску, які у режимі реального часу перетворюються на анімаційні фільми на задану тему.

Вітчизняні телевізійники не раз використовували для зйомок кримські краєвиди: СТБ знімає на півострові частину проекту «Танцюють всі!», на ялтинській набережній гуляли учасники реаліті «Гламурні штучки та заучки», які показували «Плюси». Але вперше у Криму, у селищі Орловка, що біля Севастополя, спеціально для спортивно–розважального шоу «Я — герой!» Новий канал разом з «Укрінбанком» та туристично–відпочинковим центром «Золотий берег» будуватимуть декорації, які після зйомок перетворяться на постійно діючий телевізійний парк розваг.

Два нових проекти, які презентували журналістам, — «Життя на смак» від каналу «Україна» та «Пекельну кухню» від «Плюсів» — об’єднує лише кухонний антураж. Обидві новинки, як і всі навколокулінарні ефіри, адресовані у першу чергу жінкам, але ТРК «Україна» запрошує на затишну кухню на задушевну розмову, а «1+1» у форматі реаліті влаштовує змагання кухарів за грошову винагороду — півмільйона гривень.

Згадка про дитяче телебачення у нас — трохи не моветон. Бо всі нібито розуміють, що воно має бути, і в законах є рядки про пріоритетність таких програм. Але насправді їх — мізерна кількість, а на загальнонаціональних рейтингових каналах дитячі проекти якщо й виходять, то або раз–двічі на тиждень, або по буднях годині о 7–й ранку. Про те, що в Україні є україномовний дитячий канал — для глядачів до 14 років, знають не всі. І у першу чергу тому, що канал розповсюджується через супутник і в кабельних мережах. Потенційно «Малятко–ТБ», що в ефірі з 1 серпня 2009 року, можуть дивитися лише 3,5 мільйона глядачів. Про дитяче ТБ і телебачення загалом ми говоримо з директором і власником каналу Володимиром Кметиком — досвідченим телевізійником, який керував Львівською телекомпанією, був заступником керівника Держтелерадіо, віце–президентом НТКУ.

Мистецтво вічне. Скільки б не було телетанців: iз зірками, на льоду, заради здійснення мрій, коли танцюють усі — є немало охочих спостерігати за рухами, слухати музику і вболівати. Коли вітчизняний глядач отримав перше танцювальне шоу — «Танці з зірками» на «1+1» — його інтерес і цікавість зашкалили: фінал телеконкурсу у 2006 році подивилися 54 із кожних 100 тих, у кого був увімкнений «блакитний» екран (точна частка глядачів — 53, 93 %, вибірка «Вся Україна», вік 4+, міста 50 тис.+, дані  компанії GfK Ukraine ). Один із найдорожчих на той час якісних проектів у порівнянні з нинішніми мав ще одну додаткову перевагу — ексклюзивність. Усім проектам–наступникам доводиться конкурувати із собі подібними. Уже танців: дивися — не хочу. Синдром «хапання теледефіциту» у частини глядачів навіть сформував апатію. Але справжні фанати залишилися: прем’єра нових «Танців з зірками» за вже випробуваним «плюсами» форматом ВВС Strictly Come Dancing від СТБ за комерційною аудиторією каналу (14–49, «50 тис. +») мала частку 11,39%, що неначе і не надто багато, але більше за середні показники лютневих суботніх вечорів каналу.

Ми не дивимося телевізор або вмикаємо його по інерції, за звичкою чи спокусившись на масовану рекламну атаку виробника телепродукту. Казати, що не маємо аж ніякого вибору, — лукавство. В Україні щонайменше пару десятків вітчизняних лише загальнодержавних телеканалів, які показують у багатьох регіонах. І навіть коли — без супутникової «тарілки» чи кабеля — діючих три–п’ять «кнопок», більшість вибирає реаліті–«розважалівку» «Міняю жінку», російськомовні жарти «Кварталу 95» чи на 99 відсотків російську «Ранкову пошту» з Аллою Пугачовою та Максимом Галкіним.

Глядач, а точніше, переважно глядачка, якій хочеться хоча б в уяві збільшити площу власної кухні і періодично готувати щось нове на сніданок чи обід, не відмовляє собі у задоволенні вмикати телевізійні кулінарні проекти. Для фанатів є канали на зразок «Меню–ТБ». А поміркованим СТБ, ICTV, «1+1», Перший Національний, а з минулої неділі й «Інтер» «подають» кулінарно–розважальні програми з ранку до обіду у вихідні.