Якось гуляючи Личаківським цвинтарем у Львові, я проходила повз могилу Соломії Крушельницької, де саме зупинилася старша жінка з маленькою дівчинкою, очевидно, онукою. «А це відома польська співачка — Соломія Крушельницька», — пояснювала бабуся дитині. Суперечлива сентенція, котра проте дуже поширена серед поляків. Вона ґрунтується на тому, що зірка Крушельницької сходила, коли Західна Україна була частиною Польщі. Хоча найяскравіший період свого життя співачка провела в Італії, а останні десятиліття — в Україні.

«За правила, меморіальну дошку можна встановлювати, коли минуло десять років від смерті людини, але нам дозволили як виняток», — ділиться Людмила Стельмах, вдова письменника, який загинув у ДТП 4 серпня 2001 року. Інакше не могло і бути. Ярослав Стельмах, син Михайла Стельмаха, був відомим драматургом, чиї п’єси та переклади залучали до своїх репертуарів театри колишнього Союзу, а потім незалежної України (згадаймо його «Привіт, Синичко!» чи «Синій автомобіль»).

Цього разу Британська рада в Україні та «Артхаус Трафік» відібрали шість картин, знятих за 2008 та 2009 роки. Деякі з них відразу приваблять увагу кіномана іменами відомих режисерів, інші — заінтригують багатозначною назвою. Безумовно, найбільший ажіотаж створять дві картини іменитих режисерів: це «У пошуках Еріка» (Looking for Erick) Кена Лоуча та «Хай живе любов» (Love Live Long) Майка Фіггінса.

— Питання «Чому жінки кидають мене?» не та тема, яку чоловіки готові обговорювати прилюдно. Чому ви взялися за неї? Це такий психологічний ексгібіціонізм чи банальне бажання швидкої слави та грошей?

— Так, це банальне бажання (посміхається). Хтось пише про це у ЗМІ, хтось у блогах. Для мене найпростішим шляхом терапії було зняти кіно. Але так тільки здалося, що найпростішим. Я належу до тієї генерації кінематографістів, які можуть просто взяти камеру, просто знімати, а потім викласти все це на YouTube і не замислюватися про наслідки. Коли подивитеся фільм, то побачите, що там більше мазохізму, ніж ексгібіціонізму.

Прикро визнавати, але факт: назва «Українські барви» мало що говорить більшості наших співвітчизників. З одного боку, через те, що вісім років із десяти інструментально–вокальний квінтет пропрацював за кордоном. З іншого — через те, що класична та народна музика у нас мають обмежене коло слухачів. Тепер «Барви» хочуть змінити ситуацію. «Довгі роки ми мали можливість демонструвати українську музику за кордоном. Але зрозуміли, якщо так триватиме й надалі, то в Україні про нас узагалі забудуть», — каже керівник ансамблю, енергійна білявка Оксана Стебельська.

«Український тиждень мистецтв» — це чергова подія, організована міжнародним фондом «Мистецтво майбутнього», який проводить аналогічні конкурси в різних країнах. Нещодавно закінчився «Російський тиждень мистецтв». Після України буде Білорусь, потім — Італія», — намагається окреслити масштаби акції один із співорганізаторів мистецького фестивалю Анастасія Кохан. Планується, що «Український тиждень мистецтв», який дебютував учора у стінах Будинку художника, проходитиме двічі на рік. Конкурс має благородну мету — відкрити не лише Україні, а й світові молодих українських художників: допомогти їм із промоцією та виставками. До цього таким завданням переймалося не дуже багато інституцій в Україні. Найголосніші з них: минулорічний конкурс від фонду «Ейдос», цього ж року в усіх на слуху — конкурс PinchukArtCentre. Але на відміну від цих подій «Український тиждень мистецтв» не може похвалитися ні чіткою й потужною організацією, ні фінансовою підтримкою чи відомими арт–критиками й кураторами в журі. До слова, вік організаторів — від 22 до 28 років.

Закохані у підводний світ добре знають його ім’я. Андре Лабан — людина з команди легендарного Жак–Іва Кусто, інженер і лоцман не менш легендарної «Каліпсо», що десятиліттями борознила світовий океан і стала частиною нашого життя завдяки популярному фільму «Підводна Одіссея команди Кусто». Але у даному випадку Андре Лабан цікавить нас не стільки як уламок морської сім’ї Кусто, як новатор у живописі та експериментатор у фотографії.

Найближчі чотири місяці Михайла Іллєнка годі буде знайти в Україні — цей час режисер проведе у складі екіпажу в навколосвітній подорожі. Михайло Герасимович — відомий яхтсмен, проте в море його покликала не пристрасть до вітрильного спорту, а професійні зобов’язання. Під час подорожі він планує відзняти епізоди, які мають увійти в його новий повнометражний художній фільм про українського льотчика Івана Доценка. «Щоб закінчити фільм, нам потрібно літо, тому у мене зараз піврічна пауза, безробіття. А оскільки бити байдики я не хочу, то пристав на цю пропозицію — адже в Антарктиді я планую зняти кадри, пов’язані з Чукоткою», — поділився з «УМ» Михайло Іллєнко.

Черговий поважний (з таким набором цифр, який деяких жінок лякає) 75–й день народження Кіра Георгіївна Муратова планувала відсвяткувати в Києві. Саме на вчора — 5 листопада — була попередньо призначена українська прем’єра її останньої картини «Мелодія для шарманки». Мали бути квіти, віншування, високоповажні гості й знімальна група у складі Олега Табакова та Ренати Литвинової...

Першим здався білоруський гурт «Ляпис Трубецкой», який сьогодні мав презентувати у столичному клубі «Бінго» свій новий альбом «Кульпросвет». Але у зв’язку з «політично–епідеміологічною ситуацією в Україні» презентацію вирішено перенести на 11 грудня. Так само в «Бінго» повідомили про перенесення концертів Дельфіна (8 листопада) та Люмена (19 листопада) на лютий–березень 2010 року. Адміністратори закладу повідомляють, що перенесення виступів спричинене панікою серед населення: мовляв, люди просто перестали купувати квитки, й організатори вирішили не наражатися на пусті зали. Станом на учорашній вечір епідеміологічна паніка охопила ще не всі розважальні заклади Києва. Приміром, у клубах «44» та Docker Pub заплановані вечірні виступи у графіку стоять. Mead Heads XL та «Брати Карамазови» (Docker Pub) хвороби не бояться. А от «Тартак» переніс свій виступ у «44» з початку листопада на кінець місяця. Адміністрації закладів рекомендують уточнювати інформацію щодня по телефону, позаяк якщо вийде відповідне розпорядження міської влади, клуби слухняно закриються у зв’язку з «епідеміологічною ситуацією».