Наступного дня після жеребкування відбіркового турніру Євро-2008 президент національної федерації та головний тренер збірної України поділилися своїми думками з пресою щодо перспектив нашої команди.

Хоч би яке місце посіла тепер збірна України на чемпіонаті Європи, її вояж у Швейцарію можна вважати успішним з огляду на майбутнє. Ніхто не відніме тепер у тренера Сергія Кушнирюка заслуги у становленні згуртованої команди з бійцівськими якостями. Наша збірна залишилася на турнірі з одним голкіпером (після травми основного воротаря Бутка), в основних снайперів збився приціл, але тренеру таки вдалося перевести своє «військо» через Альпи. Принаймні вихід «із групи» в такій ситуації напрошується на аналогію саме з суворовським подвигом.

Хоча напередодні старту Євро-2006 різноманітні гандбольні фахівці й визнавали, що без травмованих В'ячеслава Лочмана та Віктора Шкробанця чоловіча збірна України виглядає ще слабшою порівняно зі своїм звичним посереднім рівнем, але все ж таки дехто сподівався на якийсь локальний успіх. Утім уже в першому матчі українці отримали від поляків «мінус 9», а офіційний сайт турніру розмістив коментар нашого тренера Сергія Кушнирюка: «Ми раді вже з того, що граємо тут».

Учора ввечері чоловіча збірна України стартувала вже на четвертому своєму чемпіонаті Європи. Перший матч у групі А наші провели з поляками.
У Швейцарії всі одностайно відводять українцям роль аутсайдерів. Мабуть, недарма. У 2000-му в Хорватії «синьо-жовті» були останніми, зігравши лише внічию з німцями. За два роки у Швеції наші гандболісти таки стали третіми у групі, обігравши команду Польщі, але потім програли всі три матчі на другій стадії і посіли 11-те місце. На Євро-2004 «синьо-жовта» дружина здала всі три групові поєдинки і стала 15-ю на континенті. Цікаво, що два роки тому в останній грі наші хлопці поступилися швейцарцям (22:25), які й тепер обрали команду Сергія Кушнирюка як бажаного конкурента у боротьбі за третє місце в групі. Річ у тім, що господарі Євро-2006 мали право обирати собі квартет, уже знаючи, як жереб розподілив збірні.

Дня­ми у при­мі­щен­ні цен­т­раль­ної ра­ди то­ва­рис­т­ва «Ди­на­мо» від­бу­ло­ся за­сі­дан­ня пре­зи­дії Фе­де­ра­ції стріль­би з лу­ка. «Ук­ра­ї­на мо­ло­да» пос­лі­дов­но від­с­те­жує мо­раль­но-кад­ро­вий кон­ф­лікт у ФСЛУ, і піс­ля звіт­но­го зіб­ран­ня з'яви­ли­ся під­с­та­ви ствер­д­жу­ва­ти, що кри­зо­ва си­ту­а­ція у цьо­му ви­ді спор­ту — тра­ди­цій­но «ме­да­ле­міс­т­ко­му» для Ук­ра­ї­ни — наб­ли­жа­єть­ся до за­вер­шен­ня. Для ви­хо­ду з пі­ке, як ви­я­ви­ло­ся, на­сам­пе­ред пот­ріб­но від­вер­то пос­піл­ку­ва­ти­ся пред­с­тав­ни­кам фе­де­ра­ції та про­філь­но­го ві­дом­с­т­ва, Мін­мо­лодь­с­пор­ту.

В Україні спорт фінансується за залишковим принципом — така реальність. У цьому сенсі — питання: чому на цій «безгрошовій ниві» точиться така запекла боротьба за посади — чи то головних тренерів, чи то президентів федерацій? Відповідь проста: завдяки існуванню можливості отримувати так звані «відкати». Іноді це обертається великими кадровими скандалами й організаційними проблемами. Такими, як у Федерації стрільби з лука та цьому виді спорту загалом.

У прихильників київського «Динамо» в усі роки була проблема — в будь-якій суперечці, де потрібно навести приклади найславетніших земляків-футболістів, у них був... обмежений вибір. Справді, за союзних часів у «біло-блакитному» сузір'ї фігурувало лише двоє найвідоміших вихованців столичного футболу — Олег Блохін та Олексій Михайличенко, решта ж — «збірна України», яку збирали за директивами ЦК КПУ.

На першій церемонії вручення премій Ukrainian Sport Awards («Українські спортивні нагороди»), яку наприкінці 2005 року заснував Національний олімпійський комітет, «Відкриттям року» було названо Юрія Кримаренка. Саме він приніс Україні єдину медаль — і одразу золоту — під завісу чемпіонату світу з легкої атлетики в Гельсінкі, сенсаційно перемігши у секторі стрибків у висоту.
Якщо зважити на місце, де ця подія відбулася, то успішний політ бердичівського легкоатлета над планкою можна сміливо називати «містикою року у спорті». Адже маємо справу з такою ось низкою фактів: 13 серпня 1983 року на тому ж стадіоні в столиці Фінляндії першим чемпіоном світу зі стрибків у висоту також несподівано для багатьох став дебютант радянської збірної з Одеси Геннадій Авдєєнко. Кримаренко якраз тоді народився — 11 серпня 83-го. І ось 22 роки по тому Юрій, уперше виступаючи за дорослу збірну України, приносить золоту нагороду легкоатлетичній Україні з результатом 2,32 м. Таким самим, як у Авдєєнка! А якщо зважити, що на тому ж стадіоні у 1983-му своє перше «золото» взяв у стрибках з жердиною і Сергій Бубка, то Гельсінкi стає просто місцем народження українських зірок висоти.
У Юрія Кримаренка була ще одна вагома причина здивувати світ. Адже він родом з Бердичева — містечка на Житомирщині, яке впродовж багатьох років феноменально стабільно готувало саме стрибунів у висоту високого класу. Таємницю цього явища так ніхто і не розгадав, бо Віктор Лонський, засновник школи стрибунів свого імені, не лише мав свою методику підготовки, а й власний педагогічний талант, який важко пояснити простими словами. На жаль, заслужений тренер СРСР і України лише трохи більше року не дожив до найбільшого успіху своєї школи — «золота» чемпіонату світу. Натомість 2-й «Меморіал Лонського» в Бердичеві минулого вересня вперше був підсилений участю діючого чемпіона світу, свого рідного чемпіона.

«Бойовий» птах, під знаком якого проходив 2005 рік, таки зміг відчутно вплинути на спортивні події в нашій країні. На тлі традиційного погіршення результатів у так званий перехідний післяолімпійський рік «півнячі бої» у різних сферах спортивного життя країни вирізнялися особливо яскраво.

Пристрасті навколо НСК «Олімпійський» досягли свого апогею. Напередодні новорічних свят майбутнє головної арени країни мають вирішити на найвищому рівні. Як відомо, не так давно з'явилося рішення робочої групи на чолі з міністром у справах сім'ї, молоді та спорту Юрієм Павленком про зупинення будівництва перед стадіоном. Але виявилося, що воно ніяк не вплинуло на замовників будівництва. Це й спонукало не байдужих до цієї проблеми спортивних авторитетів напряму звертатися до найвищих посадових осіб держави і столиці.