Рік Півня у спорті

      «Бойовий» птах, під знаком якого проходив 2005 рік, таки зміг відчутно вплинути на спортивні події в нашій країні. На тлі традиційного погіршення результатів у так званий перехідний післяолімпійський рік «півнячі бої» у різних сферах спортивного життя країни вирізнялися особливо яскраво.

      Безумовними лідерами за цим показником стали вибори-перевибори у національних федераціях. Вистачало й демаршів спортсменів (як правило — з приводу недофінансування), і боротьби за спортивні арени. Судова тяганина навколо акцій футбольного клубу «Динамо» теж виглядала як бійцівська сутичка. І, мабуть, символічно, що серед найбільших наших здобутків у році, що минає, — перемоги українських боксерів, яких термін «півнячий бій» стосується безпосередньо.

      Попри агресивність і хизування, властиві астрологічному Півневі, цей птах відомий ще й своєю схильністю до творчих успіхів, тому яскравих спортивних змагань і шоу нам цього року теж не бракувало. Загалом, якщо без поразок не буває перемог, то, значить, і цей не надто «медалемісткий» сезон нас таки наблизив до чогось ліпшого. Якщо, звичайно, у наступний рік, рік Олімпіади й Собаки, причетні до спорту діячі не гризтимуться, а поставлять на перше місце турботу про оздоровлення нації та примноження її спортивної слави.

Спортсмени

      Керуючись принципом, що порівнювати вагомість перемог у різних видах спорту недоречно, ми не будемо розставляти спортсменів по «місцях». А просто пригадаємо українські перемоги.

      У попередні роки в нашому суспільстві існувала чітка градація — олімпійські й неолімпійські види спорту. Але тепер офіційна позиція профільного відомства щодо цього питання суттєво змінилася, що підтверджує й високий рівень премій, які глава Мінмолодьспорту Юрій Павленко від імені держави вручив нашим лауреатам «неолімпійських» Всесвітніх ігор у Дуйсбургу. Героями року в однаковій мірі слід вважати чемпіонів світу Юрія Кримаренка (стрибки у висоту), Володимира Сидоренка і Сергія Дзиндзирука (обидва — професіональний бокс), Родіона Луку і Георгія Леончука (вітрильний спорт). А хіба нижче «рангом» шосте європейське «золото» з кросу Сергія Лебедя чи шість срібних медалей чемпіонату світу з художньої гімнастики Ганни Безсонової — фактично єдиної з чарівної половини людства, яка стабільно гідно представляла країну на міжнародній арені?

      Згадаємо й золоті медалі світових першостей велосипедистів із Донеччини — Володимира Рибіна на треку й Дмитра Грабовського на шосе.

      Не слід забувати і самбісток, біатлоністок, акробаток, фігуристку, багатьох інших наших спортсменів, які прославили Україну на змаганнях за кордоном. Можливо, їхні успіхи не зовсім «на слуху», але це вже проблема федерацій, які у більшості своїй не палають бажанням виходити на контакт з мас-медіа. А ще варто поговорити про вади української спортивної журналістики, яка, на жаль, на 90 відсотків присвячує себе футболу.

Команди

      Наймасовіша і найпопулярніша гра в Україні цього року вперше досягла того, про що мріяли наші любителі футболу впродовж усіх років незалежності, — збірна України вийшла у фінальну частину чемпіонату світу, що влітку 2006 року відбудеться у Німеччині. Заслуга в цьому тренера-педагога Олега Блохіна безсумнівна, адже більшість наставників створюють конкурентоспроможні команди, збираючи зірок. А ось Олег Володимирович, навпаки, зміг примусити повірити у свої сили молодих гравців та знайти місце в оновленому колективі вже авторитетним Шевченку та Вороніну.

      Можна підкреслити особливий прихований зміст здобутку молодіжної збірної України, яка також уперше вийшла у фінальну частину континентальної першості. Як бачиться, це стало можливим завдяки тому, що багатьох підопічних Олексія Михайличенка керівники «Динамо» й «Шахтаря» своєчасно віддали в оренду до Харкова, Маріуполя, Запоріжжя, де молоді футболісти нарешті одержали ігрову практику.

      З іншого боку, у фінальних частинах чемпіонатів світу та Європи вже давно й подекуди небезуспішно представлені українські гандбол, волейбол, баскетбол, хокей, деякі інші ігрові види спорту. Тому важливо, щоб нинішній футбольний успіх не залишився «одиноким». Було б бажано, якби тріумф команди Блохіна став приводом для відродження й інших наших збірних. Хоча б жіночої гандбольної збірної — призера чемпіонатів світу, Європи, Олімпійських ігор. А взяти чи не найпроблемніший вид спорту — хокей. Те, що наша «найшвидша гра у світі», попри її відсутність у «кожному дворі» і мізерне фінансування, утримується у вищому дивізіоні світових чемпіонатів — це хіба не досягнення? І не привід для підтримки?

      У численних номінуваннях лауреатів року ледь не забули про ще один командний успіх — тенісний. А ми згадаємо: після чотирирічної паузи і вперше без Андрія Медведєва (та, власне, і взагалі представника першої «сотні» рейтингу у складі) наша чоловіча збірна повернулася в першу групу Євро-Африканської зони Кубка Девіса.

Федерації

      Весь рік у коматозному стані провела Федерація гімнастики, про події в якій «УМ» докладно розповідала. Натомість із честю вийшли з «кадрових» криз Федерації стрільби з лука, гандболу, боротьби та боксу. В усіх випадках, як ви здогадалися, відбувалися звітно-виборчі конференції.

      Водночас, озираючись на пройдений цього року шлях і оцінюючи його спортивні оргпроблеми, доходиш висновку: судова система України абсолютно не готова до того, щоб давати оцінку суперечкам і подіям у громадських спортивних організаціях. Служителям Феміди бракує не лише вміння аналізувати звичайні положення статутів, а й подекуди звичайного здорового глузду. Не буде перебільшенням сказати, що їхній стиль роботи схожий на спроби зупинити мартен. Адже в спорті «виробничий» процес майже так само безперервний, як і в металургії, тому кількамісячні перерви між розглядом «апеляцій на апеляції» — це відверта недолугість. Звідси висновок: Національний олімпійський комітет та Міністерство у справах сім'ї, молоді і спорту повинні переглянути свою позицію щодо невтручання у справи федерацій. Мабуть, краще нехай «втручається» легендарний спортсмен Сергій Бубка, аніж суддя Печерського суду. І це варто затвердити навіть на законодавчому рівні. А в тому, що підкоригувати низку законів невдовзі буде досить легко, сумніватися не доводиться. Варто лише подивитися, скільки зірок спорту зустрічають Новий рік у списках політичних партій на виборах до парламенту.

ЗНАЙ НАШИХ!

      Оглядач відділу спорту «УМ» Ігор Корольов цими днями одержав відзнаку за перемогу в конкурсі Асоціації спортивних журналістів України в номінації «Золоті пера й голоси України». Вітаємо колегу!