Вони живуть на вулиці імені власного сина, а весь скромний будиночок Наталі Іванівни та Павла Опанасовича завішений фотографіями й нагородами Володі. Це все, що лишилося двом літнім батькам від їхнього сина–героя, усе, чим вони живуть останні 25 років. «Не можу я розмовляти з журналістами, — каже пані Наталя, і її очі наповнюються слізьми. — Дзвонило мені вже більше десяти, всім відмовляю. Я потім ночами не сплю — серце ниє... Погодилася поговорити тільки з вами...»

Ці імена — Володимир Правик, Віктор Кібенок, Леонід Телятников, Василь Ігнатенко, Микола Титенок, Володимир Тишура, Микола Ващук — на слуху чи не в кожного українця. Їх знає весь світ. Адже саме ці хлопці з воєнізованої пожежної частини Прип’яті стали першими ліквідаторами аварії на ЧАЕС. І першими її жертвами: ідучи на війну з палаючим реактором, вони ще не знали, яке смертельне пекло чекає їх попереду...

Ця книга дає можливість дізнатися про любовні історії, стежити за карколомними детективними перипетіями письменницьких доль. Ідеться про «Таємниці письменницьких шухляд», що побачила світ наприкінці минулого року в інформаційно–аналітичній агенції «Наш час» і стала помітною подією у літературному житті .

Героями 12 розділів цієї «детективної історії української літератури» стали вітчизняні письменники ХХ століття — Павло Тичина, Максим Рильський, Микола Бажан, Остап Вишня, Олесь Гончар та інші. Кільком поколінням навряд чи спадало на думку, що класики радянської доби, канонізовані образи яких нам подавали підручники, теж закохувалися й боялися, робили різні, зокрема й нешляхетні, вчинки, а потім гірко каялися.

Автори книги — Станіслав Цалик і Пилип Селігей — у передмові зазначають, що робота над виданням тривала десять років. Вона мала декілька стадій — записування спогадів мешканців будинку Роліт, в якому проживали персонажі, робота в літературних музеях, архівах, переговори з видавцями. А почалося все з того, що в авторів, які цікавляться історією Києва, виникла думка написати цикл нарисів про ті будинки української столиці, котрі поза довідниками, а отже, невідомі широкому загалові, але мають неабиякі цікавинки. Один із них — Роліт (кооператив робітників літератури, зведений 1934 року) на вулиці Б. Хмельницького (тоді — Леніна), 68. Дослідники думали, що трохи попрацюють тут і рушать далі, до будинку академіків. Але не так сталося, як гадалося... Коли С. Цалик і П. Селігей заходилися розпитувати багаторічних мешканців будинку, почули від них такі приголомшливі речі, що зрозуміли: осіли тут надовго. Доля посприяла їхнiй професійній цікавості, і невдовзі їхніми консультантами стали, зокрема, дружина Олеся Гончара — Валентина Данилівна, племінниця Остапа Вишні Мар’яна Євтушенко, пасербиця Уласа Самчука — Ірина Прахова.

Повінь, яка наприкінці минулого року почалася в третьому за кількістю населення австралійському штаті Квінсленд (4 мільйони мешканців), сягнула свого піку. Як повідомляє Бі–Бі–Сі, під водою в цьому штаті опинилися території, які дорівнюють сумарній площі Франції та Німеччини. Станом на вчора кількість затоплених чи повністю відрізаних від світу міст у Квінсленді зросла з 22 до 40. Триває евакуація населення регіонів, яким загрожує повне затоплення. Мешканців, які не бажають залишати свої домівки з усім нажитим скарбом, співробітники поліції та пожежної охорони намагаються забезпечити питною водою та харчами. Влада попереджає населення про небезпеку пересування в повеневих водах, які кишать отруйними зміями, а в окремих регіонах — і крокодилами.

Більш як 13 тисяч осіб евакуювали з околиць міста Хайфа, що на півночі Ізраїлю, — тут шаленіють найбільші в новітній історії пожежі. Серед переселенців — шістсот в’язнів місцевих в’язниць.

Наприкінці жовтня має пройти сертифікацію 14–та ротація 56–го окремого вертолітного загону Збройних сил України у складі місії ООН в Ліберії. Присутність в Ліберії дає українським вертолітникам дорогоцінну льотну практику, та ще й у складних умовах. Тож армійські пілоти вертольотів Мі–8 та Мі–24 — одні з найдосвідченіших професіоналів у ЗСУ. Попри відносно мирну обстановку в цій країні, підготовка до поїздки в Ліберію — це повторення усього пройденого. Пілотування над океаном і джунглями, експлуатація техніки в умовах тропічної спеки чи навпаки — сезону дощів, стрибки з парашутом на воду й евакуація постраждалих iз морської поверхні, а за потреби — оборона від нападу «збройних формувань», для цього треба бути «профі». Непідготовленість може коштувати життя, твого і товаришів.

Спецслужбам кількох західних країн удалося викрити та попередити змову терористичної організації «Аль–Каїда», яка планувала серію терактів у Великій Британії, Франції та Німеччині. Як повідомляє Бі–Бі–Сі з посиланням на джерела в спецслужбах, у плани терористів входили також убивства і викрадення людей. Усе мало відбуватися за тією схемою, що й в індійському місті Мумбай 2008 року, коли внаслідок організованої серії терактів і захоплення заручників загинуло понад 170 людей.

Поки рятувальники шукали людей під завалами шахти імені Скочинського, на «Красноармійській–Західній №1» мало не загинули ще троє гірників. Загорання метану на копальні, що належить ВАТ «Вугільна компанія» і розташована в Красноармійському районі, сталося 10 червня о 3–й годині 35 хвилин. Встановлено, що газ спалахнув на глибині 593 метри в межах однієї виробки. На момент загорання у шахті працювало 690 людей, на аварійній дільниці — 21. Усіх їх евакуювали на поверхню. Жертв, на щастя, немає, але трьох шахтарів довелося госпіталізувати.

Режисери не люблять запитань типу «А що ви хотіли сказати своєю виставою?». Більше того, така цікавість їх навіть дратує. Мовляв, наша справа — придумати і створити, а ваша — спробувати розібратися, що ми мали на увазі. Художній керівник Театру Вахтангова Рімас Тумінас такими комплексами не страждає. Напередодні гастролей «Дяді Вані» у Києві він, не шкодуючи часу та образності, детально розповів про народження цього легендарного спектаклю та озвучив думки, які намагався вкласти у постановку. За словами режисера, все починалося років зо два тому, коли він зупинив свій вибір на п’єсі «Дядя Ваня». «Я себе, так би мовити, поберіг, — кокетував Тумінас. — «Дядя Ваня» — найкоротша, найлегша та найзрозуміліша п’єса Антона Павловича».

Вона мала стати актрисою і підкорювати найкращі сцени Радянського Союзу. Однак одягла міліцейську форму і стала однією з перших в Україні жінок–підполковників міліції. Лілія Самойленко обожнює Гоголя і знає напам’ять майже всього «Кобзаря».

Учорашні маневри на Донузлаві під Євпаторією по суті стали заключним акордом цьогорічного вишколу всіх наявних компонентів Військово–Морських сил України, себто кораблів, авіації, морської піхоти та берегових військ. Звичайно ж, з урахуванням нинішнього мізерного фінансування як подібних заходів, так і Збройних сил узагалі.