Гарбуз на обідньому столі донедавна я майже не сприймала. Поки не спробувала просто запекти в духовці оранжеві кубики цього хеловінського овоча з кружальцями буряка, моркви та цибулі, брусочками селери та гілочками петрушки (корінь ще б більше наситив страву ароматом, але під рукою його не було). Запечений овочевий мікс зверху полила збитими в блендері оливками з додаванням такої ж олії. Смакота... Відтоді я просто кисну, коли хоча б раз на тиждень не їм гарбузової страви.

Чоловік на кухні — це круто. Мінімум метушні, ніяких істерик. Тільки впевненість і виваженість. Це не кухарка, яка взялася керувати державою. Це чоловік, який на своїй території за кілька годин може довершити справу до кінця. І так не лише один раз у рік — на Восьме березня. Удосконалюєш кулінарні здобутки, вигадуєш щось нове тільки тоді, коли практикуєш на кухні часто і з задоволенням.

Уже третій день як Масляна, або звичніше для українців — Масниці. Сьогодні саме час зятям збиратися до тещ на млинці. А у п’ятницю — зворотний рух: тещі мають смакувати страви зятя. Хоча, взагалі–то, це дуже спрощений і дещо русифікований варіант останнього тижня перед 40 днями Великого посту. За релігійними канонами, після минулого — м’ясопусного тижня, коли ще дозволялося їсти м’ясні продукти, настав сиропусний — коли треба смакувати молочними. В українському варіанті Масниці — це поклоніння і денному, і нічному світилам. Тож столи наших предків прикрашали не лише круглі млинці, а й місяцеподібні вареники. Щоб не готували ви, і чим би не пригощали гостей, згадайте в неділю, що це день прощення. І навіть, якщо вам здається, що хтось вас образив, пробачте. Хай пробачать і вам. Бо бути великодушним — шляхетно.

Зараз, коли добігають кінця останні зимові дні, щоб побороти підступний авітаміноз, особливо хочеться салатів і супчиків зі свіжих овочів. Та поповнити організм усілякими корисними А, В і С можна й інакше — з коренеплодів, які й доступніші за ціною, й менше, ніж несезонні помідори–огірки, приправлені хімікатами.

У юності, коли все здається або надто значимим, або безмежно трагічним, я якось відзначала поминки кохання. Спекла бісквіт, вирізала його у формі серця і намастила малиново–сметанним кремом. Коли значно старші колеги, яких я пригощала, оптимістично перепитували: що за свято? — я ошелешувала у відповідь: померло кохання. Сьогодні я уже не та максималістка. Поміркованість береже мої нерви. І я радію, що сердечка з тіста — символи 14 лютого, свята закоханих. На його батьківщині, в Італіїї, уже не одне століття поспіль це — солодкий день, коли закохані дарують одне одному цукерки, тістечка і торти. Така традиція уже який рік вкорінюється і в нас. Але до десерту — у традиціях наших національних святкувань — не завадить накрити й повноцінний стіл.

Уперше паруюче вино — гржанець — я пила на морозі на площі Ринок у Кракові. Прожектори підсвічували шпилі Маріацького костелу, ноги «гули» від безкінечного ходіння, а руки зігрівала тепла чашка. Замовляли напій — не задля спиртових градусів, а щоб довше протриматися серед краси старовинного міста — просто на вулиці в будиночку–ятці. Відтоді, коли насуваються холоди, я згадую про тепло гарячих коктейлів. Зима, нарешті, скоро закінчиться. Але часу залишилося вдосталь, щоб іще хоч раз побалувати себе глінтвейном, пуншем чи грогом на власній кухні.

Своє перше «лексичне непорозуміння» у Львові я їла років десять тому. Усі, хто хоча б раз побував у місті Лева, пам’ятають «Світ кави» під стінами «Катедри». Посмакувати львівською кавою вирішила у цьому місці і я. Замовила ще сирники — у моїй, уродженки Чернігівщини, уяві — підсмажені на сковорідці невеличкі кругленькі млинчики з крутого тіста з сиру. Натомість офіціантка принесла інший «смаколик» (так на Галичині називають усе смачне, особливо солодке) — шмат пирога: вишуканого, смачнючого і ще дієтичнішого, ніж для мене звичні сирники. Бо про присутність борошна у ньому я тільки здогадувалася.
Підгледіти цікаві львівські рецепти, послухати про страви, які нині спробуєш лише у не надто молодих файних господинь, допомагають безліч ресторанів, кафе і кав’ярень, а ще — посиденьки у родичів і знайомих на кухні.

У любителів із будь–чого зробити свято є черговий привід: 26 січня розпочинається новий рік за місячним календарем. Зазвичай кажуть «китайський новий рік». Але якщо так сказати у присутності, приміром, корейців, то ці «східняки» можуть образитися. Бо насправді традиції новоріччя за східним календарем об’єднують історію кількох країн. І традиційно — різних кулінарій. Бо так уже склалося, що люди на всіх континентах будь–яке свято відзначали і відзначають застіллям.

Мама двох дітей Світлана Шпиг уже два тижні підбирає костюми до новорічних шкільних свят: білочки — для молодшої Асі та снігура — для третьокласника Сашка.

За рішенням Міжнародної організації колекціонерів ялинкових іграшок Golden Glow («Золоте сяйво»), антикварними вважають ті іграшки, що вироблені до 1966 року.