Путін з жахом для себе відкрив, що російськомовні українці на фронті б'ють росіян, захищаючи власну землю, аж ніяк не гірше, ніж україномовні. Він не очікував цього. Він не очікував подій в Харкові, Одесі, Запоріжжі, Дніпрі і побачив, що в нього є валіза без ручки, з якою він не знає що робити.
Як у 1918, так і у 2014 році перед добровольцями стояв вибір: піти на фронт або ховатися від повісток. Чи казати, що воювати не треба, а треба «просто перестати стріляти» і віддати Україну ворогу.
Своїми каналами я сприяю, щоби і тепер розмова між президентами України та США відбулася якнайшвидше. Все ще сподіваюся, що влада не втратить той шанс, який відкрився перед Україною буквально вчора. Ще раз наголошую: чим можу, тим допоможу, бо йдеться про національні інтереси України.
Сім років тому у ніч на 30 листопада на Майдані пролилася перша кров — звіряче побиття студентів «беркутом» стало моментом, після якого було зрозуміло, що немає вороття у минуле, що боротьба тільки починається. Режим Януковича перейшов останню межу.
Революція Гідності ставила на меті дещо більше, ніж зміну влади. Тоді українці зробили ціннісний вибір, який не під силу зрозуміти ані Януковичу, ані Зеленському.
Для когось дуже важливо, що це свято співпадає із Покровою Пресвятої Богородиці. Хтось бачить в цьому символізм тримання традицій українського війська із княжими дружинами, вояками УПА, УНР. Для когось важливі герої 21 століття, які віддали своє життя, щоб зупинити російського агресора.
