Я заходжу у двері з написом «Зал хореографії» столичної ковзанки «Крижинка», проте Олени Ляшенко, найкращої на даний момент фігуристки України та однієї з найсильніших у Європі й світі, не бачу. Запитую у присутніх, де ж вона є? Одразу лунає дівочий голос: «Це я»! Виявляється, Олені в кутку роблять післятренувальний масаж - помітити її, до того одягнену в усе чорне, важко. Через кілька хвилин ця тендітна дівчина, яка у фігурному катанні ледь не з пелюшок, уже готова відповідати на мої запитання. Вони передусім стосувалися «срібного» успіху 27-річної спортсменки на чемпіонаті Європи в Будапешті, де вона поступилася лише господарці Юлії Себестьєн. Але ж ми не забуваємо, що 25 березня стартує головна першість сезону - чемпіонат світу в Дортмунді.

Якщо ви любитель спорту і не відвідали традиційні змагання Гран-прі на Кубок Дерюгіної з художньої гімнастики в Києві, то втратили багато чого. Адже в ці вихідні Палац спорту зібрав велику кількість народу, а перемагали саме наші грації. Дещо псувало враження те, що головних конкуренток в українок Безсонової і Єрофеєвої - російських гімнасток Ірини Чащиної та Аліни Кабаєвої - не було. Через непорозуміння з Дерюгіними зігнорували гімнастичний турнір у Києві. Зате скільки разів лунало «Ще не вмерла...»!

«Ви все знаєте, - жартома схопився за голову Олександр Волков, почувши моє запитання про спосіб святкування цьогорічного ювілею. - Так, сорок років. Не хочеться про це навіть думати. І радості від цього мені, повірте, небагато. Я взагалі не прихильник відзначення днів народження. У дитинстві любив з цієї нагоди пити лимонад, ласувати тортом, та на сьогодні мене все це не приваблює. Намагаюся в такі дні зникнути, щезнути, загубитися»...
Та якщо про власну круглу дату Олександр Волков воліє не згадувати, то від іншого свята чемпіону XIV Олімпійських ігор, володареві багатьох світових і європейських нагород, українському баскетболісту, який першим протоптав стежку в НБА, грав за клуби Італії і Греції, а повернувшись додому - заснував БК «Київ», не відмовитися. Адже «Матч усіх зірок» Євроліги ФІБА 16 березня відбудеться в Київському палаці спорту саме завдяки організаторським навичкам та авторитету Волкова. З цього й почалася наша розмова.

Черговий тур вітчизняного чемпіонату з баскетболу в чоловічій суперлізі знову підніс кілька сюрпризів. Зокрема, молодий «Будівельник» Євгена Мурзіна відібрав очки в ще одного клубу з «великої української п'ятірки» — «Миколаєва». Щоправда, виграти «стройка» змогла лише перший матч, у якому через проблеми з оком не брав участі лідер миколаївців Олександр Раєвський. А в повторній зустрічі малий, але вдалий Сашко вже був на майданчику і своїми 39 (!) очками приклався до реваншу. Відтак південний клуб фактично звів нанівець спроби «Будівельника» відвоювати четверте місце перед стартом «плей-оф».

З нагоди Міжнародного жіночого дня упродовж 5-7 березня 16 розумних і красивих представниць слабкої статі не на словах, а на ділі доводили українським чоловікам, що здатні раціонально мислити й логічно міркувати не гірше за них: усі вони змагалися за звання «королеви» Всеукраїнського жіночого шахового турніру «Кубок регіонів».

У столиці Угорщини протягом п'ятниці-неділі тривав чемпіонат світу з легкої атлетики в закритих приміщеннях. Варто нагадати, що минулої першості у призерах були наша спринтерка Жанна Блок, стрибунка Інеcса Кравець та «ядровик» Юрій Білоног. Названі жінки, на жаль, у Будапешті не змагалися, обравши підготовку до Олімпіади «за індивідуальною програмою» (хоча Інеcса каже, що навряд чи виступить в Афінах — «дуже болять ноги»). З ними за компанію «пасувала» й бігунка Терещук. Щодо Білонога, то він відверто «провалився», штовхнувши снаряд лише на восьме місце — 20,26. м, що навіть менше, ніж Віта Павлиш. Броварчанка порадувала вже в перший день турніру, перевершивши найближчу конкурентку більш як на півметра і взявши таким чином «золото», яке виявилося єдиним в активі української збірної.

Цього року «батькові українського хокею» Валентину Уткіну виповнилося цілих 70 років. Неабиякий вік, та, на щастя, директор київської ДЮСШ «Сокіл» із тих, кого час майже не торкається. А причини цьому довголіттю є. «Я 13 років працював у професійному спорті, — розповідає Валентин Павлович, — хоча на той час у нас його начебто й не було. Маю сказати, навантаження позитивно позначилося на здоров'ї. До того ж я ніколи в житті не палив, навіть не знав смаку сигарет. Коли ж був професійним спортсменом, взагалі не вживав алкоголю, окрім, може, великих свят, та мені цього й не хотілося. І зараз я не припиняю виконувати фізичні вправи — ранкова гімнастика, пробіжка. Плюс після того, як я завершив кар'єру хокеїста, почав займатися великим тенісом, де перемагав навіть значно молодших за мене суперників. Регулярно, раз на тиждень, граю в футбол й парюсь у лазні».

Після провалу маріупольського «Азовмашу» у двох зустрічах із грецьким «Маруссі» в 1/8 фіналу Євроліги ФІБА азовці тепер зосередили увагу на внутрішньому чемпіонаті. Наразі у графі «поразки» в команди Андрія Підковирова стоїть лише одиниця, але після відходу з клубу зіркового серба Ніколи Булатовича лідер уже не здається невразливим навіть для середняків. Із БК «Київ», котрий набрав ходу під проводом італійця Ренато Паскуалі, «Азовмашу» належить зустрітися невдовзі, а поки «перевірити» маріупольців на міцність вирішили сумські «хіміки».

Як це — бути свідком і безпосереднім учасником того, коли в країні народжується й розквітає вид спорту? І не просто прийти, устряти, попрацювати й зійти зі спортивного небокраю. Ні, навпаки, назавжди, міцно увійти в історію радянського й українського хокею на правах фундатора. Таких сумлінних титанів у нас мало. Знайомтесь ближче: Валентин Павлович Уткін. Саме він є «батьком» українського радянського хокею. Між ним і хокеєм, за його власним зізнанням, — обопільна любов з першого погляду.

Колись дитячі спортивні школи були одним із основних елементів системи виховання міцного й здорового представника радянського суспільства. І в цьому суспільстві, попри всі його недоліки, таки були свої позитиви, принаймні у ставленні до ДЮСШ та спорту загалом. Нині ж, як не прикро, становище закладів такого штибу в Україні стає дедалі катастрофічнішим. Проблема, звісно, у коштах, точніше — у їх нестачі.