«Не підкажете когось із старожилів села чи будь­кого, хто пам’ятає перекази свідків про ті події?» — з таким запитанням звертаємося до жінки­продавця продуктової крамниці села Пам’ятне. Саме на території цього села знаходиться залізнична станція Крути (а не в однойменному селі, як багато хто думає). «Ой, у нас тут усі молоді. Вам треба їхати в Печі — то наступне село, там є такий Микола Бойко, він грамотний, і йому бабця там щось розказувала», — радить жінка.

Минуло дев’ять днiв, як відійшов у вічність правозахисник, громадський і політичний діяч, майстерний організатор, успішний у різних сферах Михайло Горинь. Тонкий психолог–практик, стратег–державник, інтелектуал–енциклопедист, при цьому стриманий, дисциплінований, доброзичливий і абсолютно безкорисливий.

Один iз небагатьох тематичних фільмів, які телеглядачі могли побачити у День вшанування жертв Голодомору, — документальна стрічка «Одужання. Особистий рахунок» — третя частина трилогії «Голодомор. Технологія геноциду». Кілька років тому, після прем’єрного виходу цієї документальної стрічки на екрани, на автора сценарію Андрія Данильченка та режисера Віктора Дерюгіна комуністи навіть подавали позов в органи прокуратури — за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, зрозуміло, між братніми російським та українським народами. Чому про три Голодомори в Україні, організовані радянською владою, важливо знати сьогодні; скільки і яких фільмів про ті страшні події має бути — про це ми говоримо з Андрієм Данильченком, головним редактором творчого об’єднання документальних і художніх фільмів Національної телекомпанії України.

Через два тижні, в суботу, 24 листопада, Україна і світ вшановуватимуть пам’ять мільйонів жертв Голодомору–геноциду 1932—33 років. Учасники Громадського комітету — 37 знакових науковців, митців, представників духовенства і громадськості — затвердили план всеукраїнських заходів, присвячених 80–м роковинам української національної трагедії.

У приміщенні благодійного фонду «Смолоскип» у рамках Толоки інтелектуальних комунікацій (ТІК) стартував підпроект «Фільмо–ТІК». Метою Фільмо–ТІКу є показ документальних фільмів, спрямований на поглиблення знань з історії та обговорення як конфліктів історичних подій, так і самих фільмів на конкретну історичну тему.

Десять років тому на військовому летовищі «Скнилів» під час авіашоу просто на голови людей упав літак. 75 осіб загинули на місці, ще двоє померли в лікарні. Згодом 447 громадян були визнані потерпілими внаслідок авіакатастрофи. Зазвичай про них згадують за кілька днів до чергової річниці трагедії. А в період між сумними датами жертви і потерпілі Скнилова змушені боротися зі своєю бідою і болем самі...

...У верховітті сосен безтурботно співають пташки. Але раптом лунають постріли. Чути зловіще вороняче каркання, шелест крил... А потім — тиша, німа і глуха... Цей вражаючий звуковий ряд супроводжував кожного, хто побував минулих вихідних на виставці «Правда рятує од смерті...», що проходила в «Мистецькому арсеналі». Матеріал для виставки добули в прямому сенсі з–під землі археологи, які працювали над розкопками в Національному заповіднику «Биківнянські могили» впродовж останніх десяти років.

Дослідники кажуть, якби не Голодомор та Друга світова війна, нас сьогодні було б понад 80 мільйонів. Але то «якби». Насправді ж нас є лише 46 мільйонів, та й то нам ще довго доведеться лікуватися від історичної амнезії. Принаймні в суботу в 16–поверхівці навпроти свого будинку в Києві я побачила запалену свічку лише в одному–єдиному вікні. А коли біля Монумента жертвам голодоморів служили жалобну панахиду, поряд, біля обеліска Слави — традиційного місця паломництва весільних кортежів — кричали «Гірко!» і рікою лилося шампанське. Невже нікому досі не спало на думку заборонити в день жалоби реєстрацію шлюбів у РАЦСах? Чомусь не уявляю подібного в Ізраїлі, в день, коли там вшановують жертв Голокосту...

У просвітницькій кампанії минулих років щодо Голодомору було чимало поспіху, помилок, неточностей. «Спогади очевидців» часом збирали непідготовлені люди і «літературно обробляли», меморіальні хрести встановлювали за рознарядкою з обласних та районних держадміністрацій. Учителі в школах не завжди були підготовлені до проведення Уроку пам’яті в останню суботу листопада. Поза тим, незмінна позиція Віктора Ющенка за роки його президентської каденції дала поштовх і змогу науковцям активно досліджувати цю тривалий час заборонену тему, педагогам–новаторам — розробляти авторські програми та посібники, митцям — створювати фільми, музику, картини. Про кожен зі здобутків наших співгромадян у галузі національної пам’яті не розповідалося у ЗМІ, їхня праця часто залишалася непоміченою. Але загалом у країні панувала атмосфера відродження, виходу з амнезії. Старше покоління через біль і страх вперше почало говорити вголос про жахіття, які випало пережити.

Нині ситуація змінилася. Однак науковці й надалі працюють, а талановиті вчителі навчають дітей досвіду Голодомору — аби не повторився. Тим часом світ завдяки раптовому пробудженню інтересу до злочинів «червоного» режиму все більше звертає уваги на історію країни в центрі Європи, націю якої свого часу так і не змогли подолати, навіть застосувавши жахливий штучний голод.

Історична правда про Івана Мазепу полягає, на переконання автора першої Конституцiї України Пилипа Орлика, в тому, що в Українi не було бiльш величнiшої людини, нiж Мазепа.

Дорогi й близькi iсторичнi розвiдки про Мазепу для мешканцiв Диканського краю, позаяк знаменитий гетьман доволi часто перебував у Диканьцi. Саме iз Диканьки летiли до Петра I доноси на гетьмана вiд його кума i генерального писаря Вiйська Запорiзького Василя Кочубея...